Стиль є головним типологічним критерієм у визначенні літературного напряму, проте – не єдиним. Дослідникам ще не вдалося домовитися про чіткіше розмежування понять «літературний стиль» і «літературний напрям», «літературна течія», «літературна школа». Ті й інші споріднені поняття перехрещуються й накладаються, межі між ними нечіткі, але їх можна й треба диференціювати. На відміну від мистецької групи (її творять однодумці […]

Дослідження європейського живопису, скульптури та архітектури від раннього Відродження й до Бароко дало Генріху Вельфліну підстави для розмежування п’ятьох стильових опозицій: «лінійність – мальовничість», «площинне – глибинне зображення», «закрита – відкрита форма», «багатоманітність – єдність», «абсолютна – відносна прозорість», за якими він змоделював циклічну концепцію стильової еволюції: «класика» і «бароко» – це два протилежні полюси, що наявні в кожній добі […]

Прояви одного й того ж стилю в різних літературах відрізняються хронологічними рамками, національною барвою, інтенсивністю, здобутками. Наприклад, в інших європейських літературах Ренесанс дав Петрарку, Шекспіра, Рабле, тоді як в українській спостерігаємо окремі його елементи. Натомість бароко на українському ґрунті розквітло у знаменну мистецькими осягненнями добу національного мистецтва, хоча в сусідній російській літературі залишилося явищем малопомітним. Як […]

На противагу модернізму і структуралізму, які вважали свідомість універсальною структурою, постмодернізм, постструктуралізм, постколоніалізм визнали форми свідомості і способи означування як історично творені й тому неоднакові у різних національних культурах. Перенесення уваги з універсальних абстрактних норм на маргінальні (екс-центричні) й тому унікальні явища є актуальним у сьогоднішній українській і світовій компаративістиці. Ось один із методологічних конфліктів, що проявився […]

Услід за Арістотелем, котрий у своїй «Риториці» (бл. 330 р. до н.е.) розмірковував над проблемами піднесеності, зрозумілості, правильності і відповідності elocutio (способу словесного вираження), Діонісій Галікарнаський (бл.55 – бл.8 р. до н.е.) розрізняв просту і піднесену елокуцію, а Деметрій (І ст. н.е.) – величну, вишукану, просту і могутню. Спираючись на арістотелівські традиції та використовуючи досвід […]

Як бачимо, постмодерне прочитання передбачає не «безпринципність», а заперечення уніфікованого стильового еталона, визнання рівноцінності національних модифікацій. Є в арсеналі методологічного плюралізму й уже згадувана екстраполяція – завдяки своєму типологічному потенціалу категорії літературних стилів і напрямів надаються для перенесення за аналогією на той літературний матеріал, який перед тим не означувався подібними термінами. Особливо цікаві компаративістичні аналогії між явищами, що […]

  Компаративістика картографує міжлітературний простір за допомогою понять «національна література», «літературна зона», «літературний регіон». Національне письменство – цілісне естетичне середовище, яке функціонує на основі літературних, мовних і культурних традицій, забезпечуючи естетичні потреби етносу. Кожне національне письменство має неповторне обличчя, яке склалося в результаті історичного розвитку народу, його психології, світогляду, мови тощо. Але жодна література не розвивається […]

Дослідники розрізняють культурологію (culturology) і культуральні (чи культурні) студії (cultural studies). Якщо перше поняття окреслює осмислення проблем культури в ширшому теоретико-філософському плані в рамках антропології, то культуральні студії є радше ужитковими й локальними, а також мають інтердисциплінарний характер. Вони об’єднують методологічний інструментарій історії й теорії літератури та інших мистецтв, культуральної антропології, соціології, психології та інших наукових галузей для дослідження широкого спектру культурних […]

Внутрішньо організуюча, духовно оновлювальна, надихаюча місія зближує мистецтво з релігією – сферою віри. Світ наш безмежний, і наука ніколи не осягне його повністю. Тому й наука не витіснить віри. Наука й релігія існують у площинах, які ніколи не перетинаються. Людському Я, загубленому в просторах вічності, релігія дає те, що неспроможна дати наука, а саме – віру в […]

Історія мистецтв і взаємин між ними тісно зв’язана з естетичними уявленнями. Як зазначають дослідники, в давньогрецькій міфології, зокрема в міфі про Аполлона, спершу була тільки одна муза. Отже, тут маємо явище синкретизму – початкової єдності, нерозчленованості мистецтв у первісному ритуалі. Гомер згадує то одну, то кілька муз, але не називає їхніх імен. Згодом (зокрема в поемі «Труди […]