Водяні крапельки такі малі, що парять у повітрі. Якщо стає тепліше, хмара може зовсім зникнути, розчинитися — крапельки випаровуються і робляться невидимими. Коли ж захолодає, крапельки зливаються — сотні тисяч їх утворюють одну повновагу краплю. Такі краплі стають вже дуже важкими для того, щоб продовжувати своє ширяння в небі, вони падають на землю — йде дощ.

Деякі краплі дощу формуються таким чином: ті, що крупніше, знаходяться в основному в середині хмари, висхідні потоки теплого повітря підхоплюють їх, і, підіймаючись, краплі вбирають у себе менші крапельки, зливаються з ними, знову опускаються і знову підіймаються, стаючи все крупнішими і важчими, поки не падають на землю повновагими дощовими краплями. Інші опади утворюються, коли температура в хмарі знижується до такої міри, що виникають кристалики льоду. Вони також спрямовуються вниз, але ближче до землі тануть у більш теплих шарах повітря і також випадають дощем. Усі ці краплі можуть бути різної величини. При грозовій зливі вони бувають крупніше разів у 25, ніж краплі при дощу, який мрячить. Але з хмар випадає не тільки дощ, але і сніг, сніжні крупи або град. Все це — опади, подібні росі й інею, які утворюються в небі, а не у поверхні землі.

Ми й самі можемо викликати дощ. Наповнимо кубиками льоду каструльку з ручкою і потримаємо її над великою каструлею з киплячою водою (будьте обережні, не обпартеся!). Що ж станеться? Дуже вологе, гаряче повітря, насичене паром, підіймається вгору і нагріває стінки охолодженої льодом каструльки. Цей пар конденсується, осідаючи на стінках каструльки, зливається у великі краплі й стікає вниз. Йде дощ!