Чи існують музичні гори?

Серед пустинь і напівпустинь Казахстану несе свої води до озера Балхаш річка Ілі. Приблизно в середній течії річки на її правому березі височить гора, складена зі світло – жовтого дрібного піску. Від навколишніх барханів вона відрізняється своїми розмірами, сягаючи понад 120 метрів заввишки і близько півтора кілометра завдовжки. Незважаючи на те, що гора складена з піску, її північні схили так спресовані вітром, що нога мандрівника не залишає тут жодного сліду.

У вітряну погоду, коли дрібні піщинки починають осипатися по південному схилу гори, з її надр доноситься ледве чутний звук. Незабаром він швидко наростає, подібно до того, як наростає голос співця, і досягає такої сили звучання, що за багато кілометрів звідси бакенщики на Ілі, трапляється, виходять зустріти судно, приймаючи цей звук за гудок пароплава.

У дощову погоду, коли зволожений пісок втрачає властивість вільно пересуватися схилом, гора звичайно мовчить, але коли спускатися її південним схилом, вона немовби глухо зітхає.
Відомо ще багато місць із «співаючими» пісками, зокрема «співають» піски на Кольському півострові й Ризькому узмор’ї.

Подібна «співаюча» гора є в пустинному районі штату Невада (США). Це величезна дюна. Ширина її сягає понад 300 м., а довжина —1500 м. Форма гори постійно змінюється залежно від напряму і сили вітру. Свої «концерти» гора дає майже весь час, починаючи з другої половини дня. Мелодійні звуки, що виникають у її надрах, часом нагадують якусь фантастичну кантату у виконанні великого тисячоголосого хору, а часом — цілого оркестру скрипок або флейт.

На Синайському півострові в Азії, на самому березі Червоного моря, здіймається до 120 м гора Джебель – Накуч, що в перекладі на нашу мову означає «гора – дзвін». Цю назву гора дістала через те, що дійсно вона час від часу «дзвонить». Це явище викликає жах серед побожного населення. Місцеве населення вважає, що в надрах гори захований великий старовинний монастир, у певний час його підземні дзвони дзвонять, закликаючи монахів до молитви.

Подібні «музичні гори» відомі також у пустелях Африки. Причину «концертної діяльності» цих незвичайних гір учені пояснюють по – різному. Одні вважають це наслідком тертя дрібних піщинок, інші — виходом назовні зігрітого сонцем повітря з надр гори.

Музичну вдачу мають не лише піщані гори, але й навіть окремі скелі. Одна з них розташована на російському острові Кунашир, що належить до групи з Курильських островів. Природа надала їй унікальної форми, схожої на гігантський орган. Його шестигранні, заввишки у кілька десятків метрів «труби», тісно притиснувшись одна до одної, масивним виступом круто звисають над Охотським морем. Коли бушує шторм, завивання вітру в щілинах цих кам’яних труб дійсно нагадує звучання органа.

Цікаві скелі, що звучать, є також на берегах південноамериканської річки Оріноко. Довгий час ці скелі викликали жах серед місцевого індіанського населення, яке вважало, що там перебувають душі їх померлих предків і звучанням провіщають їм лихо. Вчені установили, що така «концертна» діяльність кам’яних гір є наслідком дії повітря в щілинах скель. Удень, коли каміння дуже нагрівається, прогрівається й повітря в щілинах. Уночі, коли температура зовні різко знижується, повітря, що є значно теплішим, починає виходити зі щілин. Це й викликає звучання.