Олександр Білецький про веди

Одно з неодмінних «див Індії» — це дерево, зване індійська смоковниця або баньян, що дивувало ще супутників Олександ­ра Македонського. Баньян починає рости, як усі, але на певній висоті від ґрунту головний стовбур розкидає гілля, яке пускає вниз паростки — повітряне коріння. Це коріння вростає в зем­лю і стає самостійними деревами, тим часом як головний стов­бур, підіймаючись, на значній висоті повторює той самий про­цес, і другий круг гілля теж пускає додолу нові паростки — і так без кінця. Дерево обертається на цілий ліс — не ліс, лабіринт густолистих гаїв, алей, повітряних галерей…

Пам’ятки староіндійського письменства нагадують услав­лене дерево своєї країни. Історія цього письменства почина­ється так званими ведами (слов’янське «ведати» — знати, індійське — <<веда» — знання), які довго вважалися взагалі за найдавнішу літературну пам’ятку гаданого арійського прана- роду.

Леся Українка про веди

Ріг-Веда, найдавнійша свята книга індійська, показує нам, яка була віра в індійців. Люд арійський зовсім не знав того по­чуття, що зветься страхом божим. В його вірі нема нічого тем­ного, страшного, хоч багато єсть величного. Його віра й поезія була ясна, чиста, радісна. Він радів з свого життя, він любив цілим серцем свою розкішну матір-природу…

Сонце Сур’я, хоч і не так часто згадується в Ріг-Веді, як інші боги, але все ж і йому була велика шана, як джерелу світла і ра­дощів. Арійці, як і інші давні народи, думали, що сонце гоїть всі слабості тіла і духа… В гімні до сонця добре висловлено по­чуття вдячності давніх арійців до «святого сонця», як і досі його називає наш народ — «святе сонечко».

Ясні ведичні боги приймають різні образи. Кожний бог зветься найстаршим, найкращим всіх богів, коли гімн співається на честь йому, через те трудно зважити, чи мали арійці найстаршого бога.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.