Загострення проблеми здоров’я людей у світі зумовило збільшене число людей з обмеженими можливостями. З кожним роком людей з обмеженими можливостями стає все більше, і все більше обмежень вони відчувають з боку здорового суспільства, що ускладнює процеси соціалізації та адаптації таких людей у соціальному середовищі. Одними з шляхів вирішення проблеми соціалізації людей з обмеженими можливостями сучасна наука бачить в отриманні ними вищої освіти та здійсненні професійної підготовки. У зв’язку з постійно поповнюється контингентом студентів з обмеженими можливостями здоров’я у вітчизняних вузах, перед педагогами виникає ряд нових проблем, що стосуються їх навчання.

Специфіка такої роботи буде обумовлена індивідуальними особливостями кожного студента, особливостями його захворювання і ступенем обмеженості його функціональних можливостей, з одного боку, а також кваліфікацією професіоналів, які здійснюють психологічну реабілітацію у процесі професійної підготовки таких студентів, – з іншого.

У процесі навчання в вузі студенти з обмеженими можливостями стикаються з такими труднощами, як:

– темп і особливості сприйняття навчальної інформації в порівнянні зі здоровими студентами;

– темп фіксування ( конспектування ) навчальної інформації, темп відтворення навчальної інформації на семінарських заняттях, можливості і темп роботи на практичних заняттях;

– особливості контролю рівня знань.

Це все ускладнює процес адаптації майбутніх фахівців з обмеженими можливостями до навчальної роботи у ВНЗ. Таким чином, проблема навчання студентів з обмеженими можливостями полягає в недосконалості умов для їх успішної адаптації до специфіки навчальної діяльності вищого навчального закладу.

Поступивши в вищий навчальний заклад, майбутній фахівець потрапляє в абсолютно нову для нього середовище і умови діяльності. Новизною для нього є соціальний статус – студент, студентський колектив – група, особливий режим діяльності, специфіка навчального процесу. Ці положення вимагають від особистості певної самоорганізації, вироблення навичок спілкування, поведінки та діяльності.

Для студента з обмеженими можливостями така організація його життєдіяльності може бути істотно ускладнена у зв’язку з наявністю певних комплексів, пов’язаних, насамперед, з спілкуванням, способами взаємодії з оточуючими, особливостями його пересування, що може викликати труднощі в адаптації до навчально-професійної діяльності.

Вченими навчально-професійна діяльність розглядається, як специфічний вид діяльності, спрямований на самого учня з метою розвитку, формування його особистості як професіонала.

Ця діяльність складається з таких компонентів:

– мотиваційно-смислового (професійна мотивація розуміння призначення професії, освоєння професійної діяльності, професійного спілкування, мотиви прояви особистості в професії );

– діяльнісного (рішення навчальних завдань у ході самостійної роботи та виконання навчальних дій в рамках формування професійно значущих якостей спеціаліста);

– оціночно-контрольного (формування та вдосконалення навичок самооцінки і самоконтролю).

Наявність описаних комплексів може значно вплинути на формування кожного з компонентів навчально-професійної діяльності, зокрема на особливості виконання навчальних дій – способи фіксування, обробки та відтворення навчальної інформації.

Таким чином, для адаптації фахівця з обмеженими можливостями слід використовувати технології, що сприяють підвищенню його адаптаційних можливостей. Для адаптації до нового соціального статусу і групі вчені пропонують використовувати технології в освітньому процесі – технології педагогічної підтримки, і технології соціального самовизначення. Використання технології соціального самовизначення передбачає наступні напрями:

– Соціальне самовизначення – адаптація до суб’єктів діяльності та спілкування;

– Соціальна автономізація – діяти як самобутня індивідуальність;

– Визначення себе по відношенню до моральних цінностей суспільства;

– Усвідомлення своєї самостійності;

– Відкриття власного «Я» – стимул роботи над собою.

Технологія педагогічної підтримки передбачає не радикальне офіційне втручання у процес навчання студента, а уважне вивчення його особливостей і своєрідності поведінки в процесі навчання. Педагоги використовуюють елементи цієї технології і здійснюють навчально-виховний процес на основі наступних принципів:

1. Організація здоров’язберігаючого режиму діяльності. Такий режим діяльності реалізують через дозування навчального навантаження та інформації. На лекційних заняттях використовують конспекти лекцій з широкими полями, а також доповнюють їх схемами лекцій. Реалізація цього принципу відбувається через використання в ході навчального процесу релаксаційних заходів, що дозволяють зняти втому, емоційне і фізичне напруження. Також студентам рекомендують використовувати релаксаційні заняття з приладом Релакс Енд Тон та вести здоровий спосіб життя.

2. Підтримка у сфері спілкування. Для студентів з обмеженими можливостями дуже важлива підтримка і оцінка їх діяльності. У своїй роботі ми часто використовуємо жести і фрази схвалення, а іноді коректно не погоджуємося, тим самим здійснюючи психологічну підтримку і забезпечуючи позитивний настрій на подальшу діяльність.

3. Підтримка і стимуляція інтелектуального розвитку студента забезпечується спеціально розробленими навчально -методичними комплексами для студентів з обмеженими можливостями, в які входять готові конспекти лекцій, методичні рекомендації з підготовки до різних форм роботи, з написання статей, рефератів; системи оцінювання діяльності студентів.

Соціальні технології та організація умов навчальної діяльності дозволяють :

– Знизити рівень тривожності студента;

– Адекватно сприймати вимоги педагога до обсягами якістю навчальної роботи;

– Стимулювати студента до подальшого вдосконалення своїх особистісних та професійних якостей;

– Допомогти студенту успішно адаптуватися до навчальної роботи у ВНЗ.