Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 1

Факт (від лат., зроблене) означає, як відомо, дійсну подію; те, що реально відбулося. Під словом “факт” прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксований реальний; факт. У першому випадку доцільно говорити про реальний; факт, у другому – про факт відображений. Така двозначність слова призводить до мішанини, непорозумінь, судових розборів, оскільки під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми “факти підтвердилися”, “факти не підтвердилися”, “факти спростовані” нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадках йдеться про відображений кимось факт. Зафіксований вербальне чи в інший спосіб реальний чи об’єктивний факт завжди має елемент суб’єктивності і може бути помилковим, неправдивим. Причини можуть бути різні: від суто технічних (недочув, не розібрався, сплутав, неточно зафіксував і т.д. ) до свідомих перекручень, продиктованих певними інтересами. Неточність відображення може пояснюватись і складністю самих явищ, у яких журналістові нелегко розібратись.

Точнішою методикою вивчення фактів володіє наука, теорія пізнання. Відомий англійський вчений Б. Рассел у дослідженні людського пізнання виходив із визнання фактами всього, що є у всесвіті: “Факти є те, що робить твердження істинним або хибним”2. Іншими словами, він визнавав факт як об’єктивну реальність і як частину наших суджень, які можуть бути слушними або помилковими.

Факти можуть нічого не значити, коли вони подаються безсистемне, без зв’язку з іншими фактами. Але вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв’язку з іншими фактами, з певними логічними законами, теоретичними положеннями, існуючою уже системою знань.

Не заглиблюючись у складні наукові проблеми пізнання, звернемо увагу на практичні аспекти використання факту і системи фактів у відносно елементарному журналістському пізнанні. Як уже зазначалось, журналістика поряд із соціологією – ті сфери людської діяльності^ які насамперед ґрунтуються на фактах. Журналістика, образно кажучи, на фактах сидить, фактами запрягає і ними ж поганяє.

Так повелось із самого зародження газети. Але XX століття – це, крім всього іншого, шалена динаміка поширення й обміну інформації, збору, нагромадження та аналізу фактів. Журналістика, система масової комунікації сповна, здавалось би, просякнута фактологічною інформацією. Пояснюється ця закономірність багатьма причинами. Насамперед поглибленим пізнанням світу, необхідністю задовольняти природну цікавість і потребу людини у знаннях, загальним зростанням освіченості суспільства, незважаючи на низку парадоксів, пов’язаних із цим процесом. Цьому відповідають технічні можливості передачі, зберігання, переробки інформації, тенденції трансформації медіа-індустрії, її концентрації, транснаціоналізації та глобалізації.

Але є низка специфічних, властивих саме для журналістики причин особливої, часто навіть надмірної уваги і поваги до факту. Сучасна людина у зв’язку із зростанням її освітнього рівня, також і розчаруванням від довголітніх проповідей, “наукових” передбачень, які, звичайно, не збуваються, прагне самостійно розібратись у процесах, зрозуміти, що робиться довкола неї. І тоді вона каже: “Не годуйте мене манною кашею. Я не маленький (маленька). Дайте мені факти, я сам (сама) здатний розібратись у всьому”. Не будемо говорити, наскільки слушна і обґрунтована така позиція, але про живучість цієї тенденції переконливо свідчить потрясаючий у свій час успіх тижневика «Аргументы и факты». популярність і збільшення тиражу газети «Факты и комментарии», успішна робота інформаційно-розважальних радіопрограм тощо.

І, нарешті, ще один аспект цієї проблеми, який пов’язаний із самою природою факту, його, відмінністю від судження. Факт як мікроскопічна частка реальної дійсності ніби вбирає в себе її певні ознаки, якусь малесеньку частку цієї реальності. Це насамперед предметність, багатоплановість, невичерпність. Будь-який факт багатший від судження. Вписуючись у систему суджень, у процес доказу, у той чи інший узагальнюючий журналістський виступ, факт втрачає властиву йому від природи багатогранність, висвітлюється якоюсь однією стороною.

Проілюструємо це на конкретному, дещо комічному прикладі. Газета «Факты и комментарии» у номері за 5 березня 1999 року надрукувала таку замітку: “Принцеса Діана” – таке ім’я отримала дівчинка, яка народилась у Харкові, від своїх батьків. За повідомленням агентства “Інтерфакс-Україна”, молоде подружжя, харків’янка і громадянин Нігерії, зіткнулись із труднощами при реєстрації імені в загсі, оскільки, за українськими нормами, ім’я повинно виражатись одним словом. Для молодих батьків зробили виняток і зареєстрували “подвійне” ім’я дочки. ”

Факт і тільки факт, жодних пояснень, жодних коментарів. Голий, так би мовити, факт. Можна усміхнутись, можна задуматись, можна поспівчувати, навіть привітати оригінальну пару.

Повідомлений факт “багатомовний”. Його можна використати, відносячи до відповідної системи логічних суджень, вписати в аргументацію різних тез. Ось декілька можливих сюжетів. Перший. Заради погоні за модою батьки калічать долю своїх дітей. Адже з часом над дівчинкою можуть боляче кепкувати (подумаєш, принцеса!), як сьогодні кепкують над всякими Октябринами, Ленінами, Сталінами, Мілорами, народженими епохою революційного романтизму. Другий. Які все-таки бюрократи і буквоїди сидять у цих загсах, затьмарюючи найблагородніші поривання патріотично налаштованих молодят. У всіх у пам’яті живою була трагічна смерть симпатичної принцеси. Третій. Що не кажіть, а ми все-таки змінились. Раніше такої поступки не було б. Зрештою, як би там не було за метрикою, людину називатимуть або Принцесою, або Діаною. Можна знайти десятки інших можливих трактувань повідомленого факту, але тоді він втратить свою багатогранність, багатозначність.

Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 3
Факт і природа фактів у журналістиці – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.