Мистецтво, яке складає один з найважливіших елементів культури будь-якої країни. Воно заслуговує найпильнішої уваги, оскільки одночасно є і творчим відображенням дійсності в художніх образах, і способом пізнання світу людиною.

У художній скарбниці людства одне з найважливіших місць належить східному мистецтву, яке протягом своєї історії постійно змінювався та удосконалювалося, висуваючи на перший план в різні епохи свої окремі грані і сторони.

Для європейського розуміння східне мистецтво завжди було дещо складним, проте в ньому закладено те філософсько-естетичне начало, яке є загальним для всього людства, а, отже, робить його надзвичайно привабливим і глибоким.

Його змістовна сторона, як ні в якому іншому мистецтві, визначалася загальним розумінням світу і людини, тобто філософськими поглядами, які були присутні в ту чи іншу епоху. Тому перебуваючи поруч з людиною, східне мистецтво завжди допомагало йому зрозуміти навколишній світ і знайти в цьому світі себе. Навіть зараз цей тип мистецтва засів у житті людей та часто знаходить відображення у сфері дизайну інтер’єрів.

А його життєве призначення зокрема полягало в тому, щоб піднімати важливі суспільні проблеми і тим самим впливати на світогляд та моральну позицію людей.

Найбільш яскраво специфіка східного мистецтва виразилася в культурі Китаю, яка своїм корінням сягає в глиб тисячоліть і тому ще несе притаманні лише їй особливості, що сформувалися завдяки таким філософським вченням, як конфуціанство і даосизм.

Уже тоді, в далекій давнині, в мистецтві створився оригінальний художній стиль, який, розвиваючись і видозмінюючись, пережив всі історичні потрясіння, і, як життєздатний організм, знайшов нові сили і можливості в мистецтві середньовічного Китаю.

Саме в цей період мистецтво Китаю, насамперед живопис, досягли надзвичайної витонченості і глибини. Його образи і форми, його ідеї, а часто і техніка були вельми своєрідні і незрозумілі.

Видатними майстрами цього жанру були Юнь Шоупін (“Півонія”) і Чжу Да (“Птахи на гілці”).

З VIII століття в живописі вживалася часто одна тільки чорна туш. Митці, що працювали в цій манері, художники Ван Вей (“Просвіт після снігопаду в горах біля річки”), Го Сі (“Рання весна”), Ма Юань (“Повний місяць”), з надзвичайною віртуозністю досягали найтонших мальовничих нюансів, переходячи від ледве вловимих сріблястих тонів , що позначають дали, до чорних і сміливим мазкам і плямам туші, що позначає скелі або дерева першого плану.

Середньовічний китайський живопис також нерозривно пов’язаний з поезією. На картинах китайських живописців часто красивим каліграфічним почерком виводилися вірші, які художники або складали самі, або цитували з класичної літератури.

Не випадково більша частина живописців були поетами, так як в середньовічному Китаї від освіченої людини вимагалося, щоб він був і поетом, і музикантом, і живописцем, а часто і філософом.

Літературні джерела:

Костіна М.В., Теліженко Л.В. Філософія східного мистецтва: середньовічний Китай. // Конференція “Гуманітарного факультету”. – Частина перша (18-29 квітня 2005 р.). – Суми, 2005. 173 с.