Гуманізм завжди був і залишається провідною світоглядною орієнтацією прогресивних громадських рухів. Принципи людинолюбства, свободи і справедливості, захисту людської особистості, працьовитості, рівності настільки ж старі, як і сам світ.

Гуманістична традиція формувалася багатьма поколіннями на довгому і суперечливому шляху свого розвитку. Зовсім недавно, перебуваючи під гіпнозом політичних формул і гасел, ми були цілком щиро переконані, що дбайливе ставлення до людської особистості, до її гідності, свободи можливе лише в тій мірі, якій воно служить справі пролетаріату. Результатом цього стало моральне розкладання суспільства.

Відмова від пріоритетності класових інтересів над суспільними, загальнолюдськими дозволив зняти ідейні бар’єри, що зводяться на шляху до істини, переглянути всю систему викладання соціальних і гуманітарних наук.

З’ясувалося, що виживання людської цивілізації – річ більш важлива, ніж крах капіталізму і торжество комунізму в усьому світі, що соціальні перетворення зовсім не обов’язково повинні носити революційний характер і т. п. Заглянувши в соціалістичне минуле, ми переконалися, що варто було лише зробити насильство допустимим , виправдавши його класовою боротьбою і революційної мораллю.

Власне, вся історія українського народу пронизана прикладами протистояння гуманізму і насильства, що стримував зростання вітчизняної духовної культури, що був серйозною перешкодою на шляху до державної самостійності. Сьогодні ми маємо право говорити про послідовне знищення української автономії різними царськими адміністраціями, посилаючись при цьому і на видних російських істориків; про свідому експлуатації людських пороків, таких як ненависть, злість, заздрість, культивованих в середовищі козацтва та старшинства, що служило роз’єднуючим фактором у національному русі за свободу і незалежність протягом всієї історії України.

Залишаючись на позиціях історичної правди і гуманізму, не слід сьогодні займатися створенням міфів про нових героїв, бо істина неоднозначна, відносна, так само як конкретна, історична. Саме тому, створюючи нову історію, відмовляючись і від революційних, і від демократичних доктрин, які виправдовують зло і насильство, слід уважніше придивитися до ідейної спадщини минулого, зберігши наступність, вікові традиції під знаком справедливості і гуманізму, торжества розуму і людяності.