Стевен Тотосі де Зепетнек заманіфестував десять засад новітньої компаративістики («Літературна компаративістика: теорія, метод, застосування» 1998):

Ключове значення отримує дослідний метод завдяки акцентуванню не лише на тому, що відбувається в рамках досліджуваного предмета, а й як відбувається.

На противагу почуттю відрубності і самодостатності студій над окремою літературою сучасна компаративістика пропонує альтернативний і паралельний дослідницький стиль, що як теоретично, так і методологічно постулює міжкультурний, міжмовний, міжлітературний, міждисциплінарний діалог.
Необхідність знання кількох мов, літератур і наукових дисциплін.

Вивчення літератури в її стосунках із сусідніми формами мистецької експресії (візуальні мистецтва, музика, кіно тощо) й у зв’язку з іншими гуманітарними галузями (історія, соціологія, психологія тощо).
Особливе значення для порівняльного вивчення різноманітних національних літератур англійської мови, яка є своєрідною lingua franca у багатьох сферах сучасного життя (спілкування, освіта, технології, бізнес тощо).
Вивчення літератури у культурному контексті.

Принцип інклюзивності, що означає включення в дослідне поле Іншого – всього того, що за формою чи змістом є маргінальним, перебуває в меншості, відсунуте на периферію.
Інтердисциплінарна методологія, яка передбачає три види співпраці: інтрадисциплінарність (дослідження в межах гуманітарних дисциплін); мультидисциплінарність (студії компаративіста, який використовує методи, концепції, терміни іншої наукової галузі); плюридисциплінарність (дослідження, що його здійснює група фахівців з кількох різних галузей).

Як інклюзивна дисципліна в межах міжнародної гуманітаристики сучасна літературна компаративістика чинить опір протистоянню між глобалізацією і тенденціями до обмеження в рамках локального, расового, національного, ґендерного, дисциплінарного підходу тощо. Різнобічність компаративного підходу, заснованого на науковій скрупульозності методологічній точності.