Характеристика та типологія поведінки в конфлікті – Частина 1

Пристосування – означає, що конфліктер діє разом з опонентом, не прагнучи відстоювати власні інтереси. Поступки можуть демонструвати добру волю і слугувати позитивною поведінською моделлю для опонента. Нерідко поступка стає переломним моментом у критичній ситуації, що змінює її протікання на позитивне.

Приклад: працівника переводять на іншу, менш прийнятну для нього посаду, мотивуючи це виробничою необхідністю. Він погоджується, хоча не задоволений переводом. Він заручається обіцянкою перевести його на більш припустиму посаду в майбутньому.

Пристосування відрізняється від ухилення тим, що ухилення передбачає просто відштовхування від проблеми, пристосування – участь у ситуації і погодження робити те, що пропонує інший. Стиль пристосування може бути корисним,

• якщо учасника конфлікту не дуже хвилює те, що трапилося;
• якщо наслідки для одного з конфліктерів менш значущі, ніж для другого;
• якщо така поведінка дозволяє зберегти ресурси до більш сприятливого моменту;
• якщо баланс сил не на користь конфліктера, що застосовує даний стиль;
• якщо правота опонента очевидна;
• якщо зберегти мир і добрі стосунки з іншими важливіше, ніж відстоювати свої інтереси;
• якщо в конфліктера обмаль влади або мало шансів перемогти.

Стиль пристосування може мати негативні наслідки, якщо опонентом він буде сприйматися як слабкість. Якщо ви вважаєте, що поступаєтеся чимось важливим і відчуваєте у зв’язку з цим незадоволення, то стиль пристосування в такому випадку, очевидно, неприйнятний для вас. Він може виявитися неприпустимим і в тій ситуації, коли ви відчуваєте, що інша людина не прагне у свою чергу поступитися чимось чи ця людина не оцінить зробленого вами.

Компроміс – це часткове задоволення інтересів обох сторін конфлікту, взаємний обмін поступками для досягнення рішення, яке б влаштовувало обох конфліктерів. Стиль компромісу найбільш ефективний у тих випадках, коли конфліктери хочуть одного і того ж, але знають, що одночасно це не може бути виконаним.

Приклад: подружжя планує провести відпочинок разом, але дружина хотіла б провести відпустку у своїх батьків, чоловік – у своїх. Одночасно ці бажання виконати неможливо. Компромісне рішення – половину відпустки подружжя проведуть у батьків дружини, другу частину – у батьків чоловіка.

Оскільки компроміс іноді є лише тимчасовим рішенням, основа для конфлікту зберігається. Вірогідність виникнення конфлікту знову тим більша, чим більш нерівним був компроміс (одна із сторін поступилася більшим, друга – меншим).

Д.Скотт наводить перелік типових ситуацій, у яких рекомендує застосування стилю компроміс:

• обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;
• є бажання вирішити все швидко, тому що немає часу чи тому, що це економічніший і ефективніший шлях;
• конфліктерів може влаштувати тимчасове рішення; опоненти можуть скористатися короткочасною вигодою;
• інші підходи вирішення проблеми виявилися неефективними;
• задоволення власного бажання має для учасника конфлікту не дуже велике значення, і він може дещо змінити визначену на початку ціль;
• компроміс дасть змогу зберегти взаємовідносини, і конфліктери віддають перевагу тому, щоб отримати хоч що-небудь, ніж усе втратити.

Співробітництво – це стиль, слідуючи якому конфліктери беруть активну участь у розв’язанні конфлікту і відстоюванні своїх інтересів, прагнучи до співробітництва з опонентом. На відміну від компромісу, для співробітництва характерний перехід від відстоювання власних позицій до рівня, на якому виявляється сумісність та спільність інтересів конфліктерів.

Фахівці зазначають, що співробітництво приваблює радикальним розв’язанням проблеми, партнерським характером відносин під час його протікання. Це єдиний засіб виходу з конфлікту, який дозволяє одночасно досягти бажаного результату і не порушити відносини між партнерами. Успішне співробітництво сприяє поліпшенню відносин і бажанню продовжувати взаємодії в майбутньому. Вважають, що коренем слова „співробітництво” є „робота”. Це відображає реальну необхідність використання інтелектуальних, емоційних та інших зусиль для його здійснення.

Коли цей стиль поведінки особливо потрібний? Вважають, що його потребують перш за все такі ситуації, коли сторони мають різні приховані потреби. У таких випадках буває складно виявити реальне джерело конфлікту. У книзі Д.Скотт наведений такий приклад:

працівник виявляє в роботі повільність, млявість. Якщо впливати лише на це, людина може стати менш млявою, але буде інакше проявляти те, що насправді є причиною конфлікту: незадоволеність оцінкою її праці. Співробітництво спонукає до обговорення потреб та бажань. Під час такого обговорення може бути досягнуте рішення, яке, на перший погляд, лежить за межами впливу на повільність – підвищення заробітної плати, висловлювання вдячності та подяки за працю, оприлюднення її успіхів. 

Дослідники зазначають, що використання цього стилю поведінки не завжди можливо. Для його застосування потрібно, перш за все, взаємне бажання розв’язати проблему спільними зусиллями.

Д.Скотт наводить перелік типових ситуацій, у яких рекомендує застосування стилю співробітництва:

• вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю від цього усунутися;
• у конфліктерів тісні, тривалі й взаємозалежні відносини;
• є час попрацювати над проблемою, що виникла (це хороший підхід до вирішення конфліктів на основі перспективних планів);
• опоненти поінформовані про проблему й бажання обох сторін відомі;
• конфліктери хочуть винести на обговорення деякі ідеї і попрацювати над виробленням рішення;
• учасники конфлікту спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;
• обидві втягнуті в конфлікт сторони наділені рівною владою або не помічають різниці в становищі, аби на рівних шукати вирішення проблеми.

Науковці, розробляючи проблему продуктивної взаємодії між людьми, виділяють кілька груп факторів, які сприяють успішному співробітництву.

Дослідники підкреслюють, що співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання. Визначення та задоволення інтересів обох сторін, однак потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні витратити на це деякий час, вони повинні вміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одна одну і потім виробити альтернативні варіанти та рішення проблеми. Відсутність одного з цих елементів роблять такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів поведінки є найскладнішим, проте він дозволяє виробляти рішення, що найбільше задовольняють обидві сторони в складних і важливих конфліктних ситуаціях.
Завершуючи аналіз типів поведінки в конфліктній ситуації, треба сказати, що люди схильні, як правило, до декількох з названих стилів.