В кожній країні складається своя політична система, формування якої залежить від багатьох факторів. Разом з тим, порівняльний аналіз на основі різних критеріїв дозволяє виділити їхні загальні риси і класифікувати політичні системи по типовим групам.

По характеру взаємин із зовнішнім середовищем політичні системи підрозділяються на відкриті і закриті. Закриті системи орієнтуються на використання власних ресурсів, прагнуть законсервувати сформовані в суспільстві політичні і соціальні відносини. Звичайно для цього використовується релігія, культура, ідеологія, насильство. Наочним прикладом закритих суспільств і політичних систем можуть стати Японія до другої половини ХХ століття, комуністичний СРСР.

Відкриті системи, зберігаючи свою своєрідність, активно засвоюють нові цінності і політичний досвід. Відкритість не можна плутати з імітацією розвитку, коли в політично незрілому суспільстві намагаються відтворити чужий політичний досвід. Прикладів подібної практики в молодих державах Африки, Азії і країн СНД предосить.

На початку ХХ століття при аналізі суспільних структур панували два теоретичних підходи. У марксистській теорії в якості критеріїв аналізу суспільно-економічних формацій у цілому, і політичних систем, зокрема, висувалися спосіб виробництва і спосіб поділу матеріальних і духовних благ. В залежності від політичного панування означеного класу виділялися рабовласницькі, феодальні, буржуазні і соціалістичні політичні системи. Однак спроба звести аналіз до економічного базису не змогла пояснити виникнення на його основі різних типів політичних режимів.

М. Вебер на основі таких критеріїв як форма і спосіб володарювання еліти над широкими масами виділив традиційні, харизматичні і раціональні політичні системи. Прогресивний розвиток політичних систем від простих авторитарних до легітимних раціональних демократій характерний для індустріальних суспільств.

Французький політолог Ж. Блондель запропонував групувати політичні системи по змісту і формам правління: ліберальні, які засновані на принципі індивідуальних свобод; авторитарні-радикальні, які засновані на принципі соціальної рівності; традиційні з нерівномірним розподілом матеріальних і соціальних благ; популістські, націлені на псевдорівність соціальних груп; авторитарні-консервативні, котрі зберігають сформовану нерівність.

По класифікації Г. Алмонда, що виходить із критеріїв соціополітичної культури і рольової структури (характеру взаємодії між собою різних політичних інститутів), політичні системи поділяються на чотири основні категорії:

1) англо-американську;
2) європейську континентальну;
3) доіндустріальну або частково індустріальну;
4) тоталітарну.

Перші два типи є демократичними. Відповідно до цієї класифікації англо-американський тип характеризуються однорідною політичною культурою й автономними партіями, групами захисту інтересів і засобами комунікації і асоціюється зі стабільністю суспільства. Більшисть людей поділяють загальноприйняті норми і цінності політичної поведінки – індивідуальні свободи, право на індивідуальний самовираз, толерантність до чужої думки, свободу вибору, прагматизм та раціональність, повагу до колективної моделі поведінки. Рольві структури ( профсоюзи, партії, лобістські групи) дуже вузьконаправлені і професійні, вони мають досить велику степінь автономності. Кожна людина для виразу своїх інтересів може входити до дуже багатьох політичних і суспільних структур. В той же час політична структура цьго типу дуже раціональна і добре організована. Континентальний європейських тип з його роздробленою політичною культурою і взаємною залежністю між партіями і групами асоціюється з нестабільністю.

Велика чисельність політичних субкультур дуже часто призводить до спалахів соціально-політичної напруженості, В цілому, ці системи орієнтовані на колективні моделі поведінки, колективну взаємозалежність. Дуже велика чисельність політичних сил, партій, суспільних організацій призводить до домінування ідеї більшості і виникнення протилежних оцінок і позицій. Для цьго типу характерно чередування періодів напруги і стабільності. Третій тип політичних систем характерний для країн, що розвиваються, і відрізняється недемократичністю, нестабільністю, конфліктами між багаточисленними соціальними групами, розділеними етнічною і расовою приналежністю, мовою, кастою, релігією, трібалізмом. Для цих політичних систем властива авторітарна система панування на принципах сили та придушення колективних і особистих свобод. Тоталітарні політичні системи відрізняються однорідною політичною культурою, високим рівнем політичної активності і соціальної, релігіозної, національної інтеграції суспільства, але на основі панування принципів насильства і придушення любої опозиції.