«Божественна комедія» – найзначніший твір Данте. Поему написано італійською мовою в останній період життя митця.

Композиція відповідає задумові поеми. Через поширений прийом у літературі – мандрівку в загробному світі – зображено шлях людини до морального вдосконалення. Найважливішою художньою особливістю Дантової поеми стає те, що мандрівником є сам поет, а не його герой. На допомогу в мандрівці митцеві приходить його улюблений античний поет Вергілій, і вони разом долають кола пекла і чистилище. Насамкінець Вергілій, передавши Данте його коханій – Беатріче, дає можливість поету перенестися в рай.

Образність і символічність як основні риси поеми. Пісня перша в поемі Данте – це зав’язка всієї «Божественної комедії». У ній порушено проблему пошуку правильного шляху і для кожної людини особисто, і для Італії, і для людства загалом. Данте заблукав у дрімучому лісі, що є втіленням земного життя. Його душа має пройти три сфери: пекло, чистилище, рай.

Майже кожен образ має кілька значень. На шляху поета йому переходили дорогу леопард, лев і вовчиця. Леопард уособлює хтивість, облуду (політичні супротивники Данте), лев – погорду, насильство, тиранію (король Франції), вовчиця – корисливість (римська церква).

Сама подорож означає шлях до спасіння. Данте є втіленням душі, Вергілій – розуму, Беатріче – найвищої божественної мудрості (вона порівнянна з Мадонною).

Дев’ять кіл пекла. З усіх частин «Божественної комедії» найяскравіше змальоване «Пекло». Напис над брамою пекла «Залиште сподівання всі, хто сюди входить» символізує невідворотність пекла для грішників. Пекло має дев’ять кіл, у кожному з яких мучаться грішники відповідно до вчинених гріхів.

Перше коло: душі нехрещених немовлят і доброчесні славні язичники (серед них і Вергілій). Ці грішники не страждають, але вони похмурі, бо їм немає місця в раю. Християнська церква вважає, що язичників будуть судити за законом совісті.

Друге коло призначене для порушників шлюбної вірності. Серед них Франческа і Паоло. Коханці впали в гріх під впливом чуттєвої пристрасті. Символом пристрасті в «Божественній комедії» виступає потужний вихор, що несе душі закоханих зі страшною силою. Заборонене кохання заслуговує на довічні муки в пеклі. Проте Данте не засуджує мимовільних грішників, а співчуває їм. З погляду церкви вони грішники, та з людського погляду ці коханці заслуговують на співчуття. Так у поемі виникає новий – гуманістичний – погляд на життя і людину.

У третьому колі в багнюці, під дощем мучаться душі тих, хто були ненажерами. Четверте коло – для скнар і марнотратників, серед яких багато духовенства. У п’ятому колі застрягли гнівливі й ліниві. На шостому колі починається Нижнє Пекло – пекельне місто Діт, де у вогняних могилах горять єретики, що неправильно трактували Боже вчення і заперечували безсмертя душі. На сьомому колі у киплячому джерелі шпаряться грішні душі тиранів, розбійників, ґвалтівників. Тут, проходячи крізь хащі, Данте зламав гілку – із неї потекла чорна кров. У восьмому колі страждають спокусники жінок, підлабузники, алхіміки, фальшивники і брехуни. Злодіїв кусають страшні отруйні змії. Від укусу душі розпадаються, а потім знов відроджуються для нових мук.

Дев’яте коло – кульмінація поеми. Тут у колодязі мерзнуть зрадники. Данте вважає зраду найтяжчим гріхом. У самому центрі землі вмерз у кригу Люцифер, який має три обличчя. Із першої пащі стирчить Іуда – зрадник Ісуса Христа, з другої – Брут, із третьої – Кассій (Брут і Кассій зрадили Цезаря).

Новаторство Данте. У європейських літературах видіння загробного життя були ще до Данте – у греків і римлян, зокрема у Гомера і Вергілія. Були вони і в старохристиянській літературі (видіння святих Павла та Ісайї). Данте ж оповідає нам те, що сам побачив уві сні у точно визначений час: напередодні Великодньої п’ятниці 1300 року і протягом усього світлого тижня. Він оповідає свій сон так ясно і чітко, що архітектори за його описом могли б змалювати докладний план пекла. Проте в потойбічному світі Данте живе Італія його доби. У царство мертвих поет переніс живих людей – своїх сучасників – з їхніми реальними радощами і прикрощами. Дантові святі і грішники говорять про земне життя, про батьківщину, родину, друзів і ворогів.

Ще на початку творчого шляху Данте дійшов висновку про необхідність завжди й в усьому говорити людям правду, якою б гіркою вона не була. «Божественна комедія» – це поема про все людство, яке має пройти шлях морального очищення, щоб пізнати ідеал.

За жанром «Божественна комедія» є ліро-епічною поемою, в якій розповіді про події переплітаються з філософськими і ліричними роздумами.

Поетика «Божественної комедії». Данте вдається до різних стилів, вільно змінюючи їх, залежно від змісту. Мова емоційна та образна. Найчастіше вживаються порівняння та метафори, звертання, паралелізми.

Поема – віршований ліро-епічний твір, у якому розвинутий сюжет поєднаний із ліричними відступами.

Своєрідність «Божественної комедії»:

– композиційний прийом сну-мандрівки;

– мандрівник – сам поет, а не його герой;

– символічність образів;

– емоційна, образна мова (метафори, порівняння, звертання, пара-лелізми);

– трирядкова строфа – терцина,

– гуманістичний погляд на життя й людину;

– ідея твору – пізнати ідеал, пройшовши шлях морального очищення.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.