Початок шляху. 15 жовтня 70 року до н. д. біля міста Мантуя, що на півночі Італії, народився Публій Вергілій Марон. Його батько був дрібним землевласником, тяжко працював, аби вибитися в люди. Отримавши земельний наділ, він багато зусиль доклав для того, щоб забезпечити краще життя своєму синові. Відправив майбутнього поета здобувати освіту спочатку до Кремони, потім — до Рима. Життя в столиці було не до душі Вергілію.

Вергілій очима сучасників. Пізніші коментатори його творів надали детальний словесний портрет митця, що допомагає глибше зрозуміти його творчість. Вергілій був високим на зріст, мав кремезну статуру та засмагле обличчя. Серед вишуканої римської публіки він видавався селюком. Водночас поет був украй вразливою, м’якою людиною. Про його відлюдькуватість та сором’язливість ходили легенди. Вергілій не вмів виступати публічно, плутав слова і замовкав. Але коли він розпочинав читати свої вірші, наче цілком перероджувався. Виразності його інтонації заздрили відомі красномовці.

Вергілій ніколи не використовував свою славу та зв’язки. Коли під час громадянської війни маєток його батька було конфісковано на користь Цезаря, про повернення майна піклувалися впливові друзі Вергілія, роблячи це так, аби поет не дізнався про їхню допомогу. Митець мав небагато друзів, але надзвичайно цінував дружбу і пишався нею. З тими з них, хто мав владу і вплив та очолював літературні гуртки, до яких він належав, Вергілій поводився щиро, по-товариськи, зберігаючи власну гідність.

Вергілій прагнув врешті залишити поезію і присвятити своє життя філософії — єдиним лікам для душі. Але ретельна робота над віршами не дала здійснитися цій мрії його життя.

Як творив Вергілій? За переказами друзів, поет розпочинав складати вірші зрання, потім упродовж дня переглядав нотатки, десятки разів виправляючи та змінюючи написане, врешті

ввечері він здійснював останню сувору перевірку, іноді закреслюючи все написане протягом дня.

Поетичний доробок Вергілія чималий, але найвидатнішими його творами є три великі поеми: «Буколіки», «Георгіки» та «Енеїда».

«Енеїда» — мета життя поета. ПІД час написання поеми Вергілій так прагнув поєднати поетичне натхнення з філософським роздумом, що спочатку написав зміст поеми прозою, і лише потім почав заповнювати прозаїчну канву віршованим словом. На створення «Енеїди» поет витратив одинадцять років.

Прагнучи надати поемі правдивості, переконливості, поет вирішує здійснити мандрівку маршрутом, яким колись проплив його герой — Еней. Він вирушає до місць легендарної Трої, але вже в Греції відчуває слабкість і поспішає повернутись до Італії, сподіваючись, що клімат вітчизни зцілить його. Він встигає ступити на рідну землю і через кілька днів — 21 вересня 19 року до н. д.— помирає в місті Брундізій. Перед самою смертю, не бажаючи лишити після себе незавершену працю, Вергілій наказує друзям спалити поему. Його хвилює не власна репутація, а те, що в світі може з’явитися ще один недосконалий твір.

Але за наказом самого Октавіана Августа, якому Вергілій неодноразово декламував уривки з поеми, «Енеїду» було збережено близькими друзями поета, і скарбниця людського духу поповнилася ще одним шедевром.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.