Історичний центр Львова – Частина 1

Майже квадратну (142 х х129м) площу оточують сорок чотири будинки. Кожен з них — пам’ятка архітектури, з багатьма пов’язані важливі історичні події. Архітектурний образ площі складався на межі XVI—XVII ст., в період становлення і розквіту львівського ренесансу, проте подальші століття додали до зовнішності ансамблю безліч нових рис, втім, аніскільки не зіпсувавши загального враження. В цю струнку симфонію вплітаються і відгомони > набагато більш далеких епох: багато будинків на площі Ринок побудовані на місці зруйнованих пожежею 1527 р. готичних будівель, на їх фундаментах і нижніх поверхах. Характерні для готики нердюрні склепіння, хрестові перекриття, загострені стрілчасті арки можна і зараз побачити на фасадах і в підвалах будинків. Обдарованість і винахідливість майстрів, які впродовж багатьох десятиліть створювали цей неповторний ансамбль, позначається в декоративному оздобленні будівель — стриманому і на рідкість вишуканому. Чого тут тільки не побачиш! Лиштви і портали, облямовані білокам’яним різьбленням, пілястри і балкони, фантастичні маски, рельєфи, фігурні консолі… Ці поєднання самих різнорідних елементів не тільки не псують зовнішнього вигляду площі, але і додають їй особливої чарівності.

До кращих споруд на площі Ринок належать будинок «Чорна кам’яниця» (1588-1589 рр.) і будинок Корнякта (1571-1580 pp.). З останнім пов’язана історична подія: в його стінах в 1686 р. був підписаний «вічний мир» між Річчю Посполитою і Московською державою, за умовами якої Польща відмовлялася від своїх претензій на Київ і Лівобережну Україну. Прикрасою будинку є високий атик, увінчаний своєрідними кам’яними фігурами короля з скіпетром, шести лицарів в обладунку, з мечами, щитами і піками, волютами у вигляді дельфінів.

У центрі площі височіє ратуша, увінчана 65-метровою баштою. Перша згадка про Львівську ратушу (у ту пору ще дерев’яну) відноситься до 1381 р. В кінці XV cт. вона була кардинально перебудована за проектом архітектора Галса Штехера, але від цієї будівлі до наших днів дійшли лише невеликі фрагменти, зокрема два кам’яні геральдичні леви, що охороняють головний під’їзд. У 1619 р. за проектом Андреаса Бемера була зведена нова будівля ратуші з високою восьмикутною баштою, увінчаною позолоченим залізним левом. Але і ця ратуша не збереглася до наших днів.

Нині існуюча, будівля Львівської ратуші збудована за проектом Ю. Маркля, Ф. Третера і А. Вонд-рашки в 1827-1835 рр. У 1851р. була побудована башта ратуші (архітектор І. Зальцман), на якій через рік встановили головний міський годинник. Не дивлячись на відносно пізню дату збудування, ратуша настільки органічно вплелась в архітектурний ансамбль Львова, що сьогодні вже неможливо уявити силует міста без її монументальної і одночасно дуже стрункої башти. По кутах ратуші в 1793 р. були встановлені фонтани, прикрашені скульптурами Нептуна, Діани, Адоніса і Амфітрити. Автором статуй називають одного з найкращих львівських скульпторів — Гартмана Вітвера (помер до 1828 р.), вихованця Віденської Академії мистецтв.

До якнайдавніших пам’яток львівської архітектури XIII-— XIV ст. належать церкви Св. Миколи, Св. Онуфрія і Св. Параскеви П’ятниці. Всі вони дійшли до наших днів у сильно перебудованому вигляді.
Церква Св. Миколи вперше згадується ще в 1292 р. Вважається, що спочатку вона служила придворним княжим храмом, пізніше належала ремісникам шевського цеху. Нині вона є пам’яткою Львова княжої епохи, яка збереглася найкраще. Від будівлі XIII ст. збереглися нижня частина стін і апсид, складених з тесаного білого каменя. Верхня частина стін і крівля відносяться вже до межі ХУП-ХУШ ст.
Кінцем XIII ст. датується і закладення церкви Св. Онуфрія. Теперішню будівлю було споруджено в 1550 р. на кошти воєводи князя Костянтина Острозького. Сучасного вигляду, типового для української архітектури, церква набула в результаті декількох реконструкцій ХУШ-ХХ ст. Спочатку храм мав оборонний характер: ще в 1693-1698 рр. він був обнесений стінами, залишки яких збереглися до Наших Днів. У церковному мурі в 1583 р. був похоронений видатний просвітник, основоположник українського і російського книгодрукування Іван Федоров, «друкар книг перед тим не бачених».
Химерне, ні на що Не схоже вивершення П’ятницької церкви сьогодні відіграє в силуеті Львова роль, близьку до тієї, яку відіграє знаменитий храм Діви Марії перед Тином в силуеті Праги. П’ятницьку церкву була закладена ще на межі ХШ-ХІУ ст., проте її теперішня будівля споруджена в 1643- 1645 рр. на кошти молдавського господаря Василе Лупу (владарював в 1634-1653 рр.), про що нагадує розташований на південній стіні храму герб Молдавського князівства: В образі П’ятницької церкви присутні риси молдавської, романської,’ готичної, ренесансної архітектури. Особливо запам’ятовується 44-;метрова башта, увінчаНа маківкою і маленькими главками по кутах. У огорожі церкви поховано декілька молдавських господарів.

П’ятницький храм широко відомий своїм іконостасом — унікальною пам’яткою українського мистецтва (1640-і роки). Його автором вважається живописець Федір Сенькович, творчість якого розвивалася під впливом естетичних принципів Ренесансу.

Однією з найяскравіших пам’яток середньовічного Львова є ансамбль Вірменського собору — маленький куточок Сходу, чудовим чином перенесений на львівський ґрунт. Вірменська громада заявилася тут, Як вважається, ще при князі Данилі Романовичі і відігравала помітну роль у суспільному, економічному, культурному житті Львова. У ту пору багатолюдні громади вірмен існували не тільки в Львові, але і в Галичі, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Бережанах, в інших українських містах. У 1364 р. у Львові була створена єпархія всіх вірмен Русі і Валахії, кафедральним храмом якої став Вірменський собор — унікальна пам’ятка вірменської середньовічної архітектури на українських теренах.

Історичний центр Львова – Частина 3