Історичний центр Львова – Частина 1
Історичний центр Львова – Частина 2

Собор, побудований в 1356-1363 рр., тісно пов’язаний з традиціями національної вірменської архітектури. Фахівці знаходять в його плані і конструкціях багато загального із знаменитим храмом в Ані (Вірменія). Поза сумнівом знаходиться те, що будували собор вірменські майстри, хоча в історичних джерелах згадується Дорінг (Доре, помер у 1384 р.), німець родом з Сілезії. Можливо, що Дорінг лише керував будівництвом, а архітектором все-таки був невідомий вірменський архітектор з Львова, Криму або навіть самої Вірменії. У подальші століття в архітектурний ансамбль Вірменського собору було привнесено багато нового. У 1571 р, архітектор Петро з Лугано (Швейцарія), якого в Львові називали Петром Італійцем або Петром Красовським, побудував восьмикутну дзвіницю; у XVII ст. до собору прибудували ризницю, каплицю, в XVIII ст. звели будинок вірменських архієпископів.

Перші католицькі храми в Львові, з’явилися вже в другій половині ХШ ст. До найстародавніших з них належать костьоли Марії Сніжної (сер. XIV ст.) і Іоанна Хрестителя (кін. XIV ст.). Перший вже до середини XIV ст. був релігійним центром німецької громади Міста, Спочатку дерев’яний, він був відбудований в камені в 1352 р, і надалі не раз реконструювався (особливо кардинально — після пожежі 1623 р. і в кінці XIX ст.). Не дивлячись на всі переробки, він зберігає суворий дух середньовічної романської архітектури.

* Велика пожежа 1527 р. знищила велику частину старого Львова. Місто відбудовувалося в епоху, коли в архітектурі вже неподільно панували ідеї Ренесансу. Дуже багато споруд історичного центру Львова пов’язані із зародженням і розвитком цього стилю.

До найбільш яскравих ренесансних пам’яток Львова належить ансамбль монастиря бенедиктинок (1593-1627 pp.), побудований, вірогідно, за проектом Павла Римлянина. Монастирський костьол в першу хвилину воскрешає в пам’яті образи романської архітектури: неприступні стіни з вузькими і високими вікнами-бійницями, могутні контрфорси, складені з великих блоків Тесаного каменя. Проте башта костьолу, зведена, вірогідно, вже після пожежі 1623 p., виразно свідчить про творчі принципи Ренесансу: ця башта — одна з найбільш примітних пам’яток львівського Відродження. її завершують доричний фриз типово ренесансних форм і прекрасний атик, що нагадує вирізану з каменя корону.

Ансамбль Бернардинського монастиря (1600-1630 pp.) відкрив нову сторінку в історії львівської архітектури: тут вперше з’являються перщі, ще боязкі ознаки стилю бароко, Вважається, що проект костьолу бернардинців створив чернець Бернард Авелідес, а втілювали його в життя архітектори Павло Римлянин, а після його смерті в 1618 р. — Амбросій Прихильний. Багато рис зближують цю споруду з аналогічними пам’ятками. Німеччини, Австрії, Чехії, Польщі; у зовнішньому вигляді костьолу бернардинців, присутній дух не італійського, а північного, німецько-фламандського варіанту маньєризму або раннього бароко. За проектом А. Бемера була споруджена 38-метрова башта костьолу, що стала прикрасою не тільки ансамблю монастиря бернардинців, але і всього міста. Разом з баштами Корнякта, ратуші і Латинського собору, куполами Домініканського костьолу і собору Святого Юріївна вона утворює неповторний силует Львова.

До 1830 р. в силует міста впліталася ще одна вертикаль: грандіозна башта костьолу Св. Петра і Павла (костьолу єзуїтів, 1610-1630 рр.). Побудована в 1702 р., вона через сто років настільки занепала, що будь-якої хвилини могла звалитися, так що башту довелося розібрати. Проте і без неї костьол єзуїтів залишається однією з найбільших культових споруд міста Львова (довжина — 41 м, ширина — 22 м, висота — 26 м). За своїми формах він близький до відомої церкви Або Джезу в Римі. У архітектурі Єзуїтського костьолу є багато загального з пам’ятками ренесансної архітектури, проте підкреслена пишнота парадного фасаду, прикрашеного безліччю статуй і різними декоративними елементами, свідчать про настання вже нового етапу в історії львівської архітектури — епохи бароко. Бернардинський і Єзуїтський костьоли відкривають довгу низку пам’яток львівської барочної архітектури XVII — XVIII ст., вершиною якої став знаменитий собор Святого Юра. Змагатися з цим видатним творінням Б. Меретина може тільки Домініканський костьол (1749-1764 рр.), побудований за проектом талановитого архітектора і військового інженера, полковника Яна де Вітте (1716-1785рр.). Я. де Вітте служив у гетьмана Йосипа Потоцького і постійно жив в Кам’янець-Подільському, де був комендантом фортеці. Тому керував будівництвом Домініканського костьолу львівський майстер М. Урбаник, після його смерті в 1764 р. — Кщиштоф Му-радович, а завершував будівництво вже С. Фессингер. У 1865 р. за проектом архітектора Ю. Захариєвича була споруджена дзвіниця.

Домініканський костьол — одна з найбільших барочних споруд Львова. Його величезний еліптичний купол, який контрастує з баштою Корнякта, що знаходиться поблизу, служить одним з найпомітніших орієнтирів в силуеті міста. У архітектурі храму відчувається вплив прославлених пам’яток європейської архітектури — собору Святого Петра у Ватйкані, церков Марії дї Монте Санто і Сан Джованні Латерано в Римі, собору Святого Домініка в Болоньї собору Санкт-Петер у Відні. Скульптурний декор пишного, урочистого інтер’єру просякнутий неспокійними ритмами рококо. Нетменш святково виглядає величезний храм ззовні. Його фасади і карнизи прикрашають численні фігури святих, представлені в складних позах і ракурсах. Жвавість зображення і віртуозна майстерність виконання ставлять ці статуї в один ряд з кращими зразками львівської пластики XVIII ст.

Разом з собором Святого Юра Домініканський костьол завершив цілу епоху в історії львівської архітектури.