Традиційна для багатьох країн Європи система організації навчального процесу зазнає суттєвих змін за рахунок упровадження комбінованих форм ор­ганізації начального процесу, нових інформаційних технологій навчання, роз­витку ідей мобільності викладачів та студентів. Але домінуючим чинником змін слід назвати запровадження кредитно-трансферної накопичувальної системи (ECTS), яка є ефективним інструментом для практичної реалізації цих іннова­цій та допомагає розробляти, описувати та запроваджувати нові освітні програ­ми (у тому числі й міжнародні) та встановлювати кваліфікаційні рівні освіти. Запровадження ECTS робить кваліфікаційні вимоги та програми прозорішими та сприяє визнанню кваліфікаційного рівня.

Однією з головних проблем із впровадженням системи ECTS є досить вільне тлумачення понять та визначень. Тому на початку наведемо коротку інформацію щодо історії та мети створення системи ECTS, її основних понять і визначень.

Організація навчального процесу з використанням системи залікових оди­ниць характеризується такими особливостями:

1. Особистою участю кожного студента у формуванні свого індивідуально­го навчального плану.

2. Свободою вибору студентами дисциплін. (Для західних університетів ха­рактерні спільні закономірності щодо співвідношення обов’язкових, вибіркових та інших модулів у структурі навчальних програм, схожою є також динаміка змі­ни цього показника протягом навчання. Так перший семестр повністю складаєть­ся з обов’язкових модулів, як і в українських університетах. Проте вже з другого семестру з’являються вибіркові модулі, які складають 20-25% семестрового на­вантаження. Частка вибіркових модулів посеместрово зростає, а з V семестру вона становить 100%. У переважній більшості українських університетів в останньому семестрі частка вибіркових модулів складає приблизно 20-25%. У західних університетах в середньому структура навчальних програм є такою: 50%-обов’язкові модулі, 40% – вибіркові, 10% – інші).

3. Залучення до навчального процесу академічних консультантів (тьюторів). Вони призначаються наказом ректора, мають право відвідувати всі види занять студента, давати рекомендації декану щодо відрахування студента чи переведення на наступний курс. Призначається один тьютор на 20-25 студентів (аналог – куратор).

4. Забезпечення навчального процесу всіма необхідними методичними матеріалами у друкованій та електронній формах. Для більшості українських університетів ця позиція є найважчою у практичній реалізації за браком необхідних коштів.

5. Використання бально-рейтингової системи оцінювання засвоєння студен­тами навчальних дисциплін.

Практика свідчить, що для реалізації системи залікових одиниць доцільно застосовувати три форми навчального плану з кожної спеціальності.

1. Навчальні плани для визначення трудомісткості роботи студента.

2. Індивідуальні робочі плани студентів, що визначають їхню освітню траєкторію.

3. Індивідуальні навчальні плани викладачів, що визначають трудоміст­кість їхньої роботи, а, фактично, – їхнє навантаження. Хоча це не є обов’язковим і воно нічим не регламентується, проте у деяких університетах вони наявні.

Отже, існують дві принципові відмінності ECTS від чинної системи органі­зації навчального процесу в українських вищих навчальних закладах:

1. Створюються передумови для так званої, «нелінійної» організації на­вчального процесу.

2. Поняття академічна група стає невиразним.

Важливим стає перехід до обліку навчального навантаження у залікових одиницях, зміна співвідношення між аудиторною та самостійною роботою сту­дента та розробка індивідуального навчального плану для кожного студента. Поки що це не реалізовано повною мірою, мабуть, в жодному університеті, але процес все ж відбувається, поступово і поелементно.

Перенесенню та накопиченню кредитів сприяє використання ключових до­кументів ECTS (каталог курсів, студентська форма-заява, навчальна угода та виписка результатів), а також додатку до диплома.

Успішність функціонування кредитно-трансферної системи залежить від розуміння всіма суб’єктами навчання його кінцевих результатів. Покажчики навчальних результатів характеризуються вживанням активних дієслів, що позначають знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез та оцінку тощо. У Європі вживаються різні терміни щодо позначення навчальних результатів. У підсумку всі вони зводяться до того, що випускник знатиме, розумітиме і буде здатним робити.

У системі кваліфікаційних вимог ЕНЕА компетентність трактуються як за­гальні результати навчання. Ця система розрізняє знання, навички та компе­тенцію.

Компетентність – це доведена здатність застосовувати знання, навички та особисті соціальні та (або) методологічні вміння в робочих чи навчальних ситуаціях і для професійного та особистого розвитку. Компетентності поділяється на предметно-специфічні та загальні, вони пред­ставляють собою динамічне поєднання знань, розумінь, навичок, умінь та відношень.

Європейська та національна системи кваліфікаційних вимог повинні ґрун­туватися на погоджених дескрипторах рівнів (у Болонській системі рівні нази­ваються циклами, а дескриптори циклів відомі як «Дублінські дескриптори»).

«Дублінські дескриптори» пропонують загальні покажчики типових очіку­вань та умінь, пов’язаних із кваліфікаціями, що здобуваються після закінчення кожного з Болонських циклів. При цьому начальні результати та кредити від­носяться до певних рівнів, наприклад, для першого бакалаврського циклу ква­ліфікації охоплюють 180-240 кредитів, для другого (магістерського) циклу це зазвичай 90-120 кредитів. Але вимоги сформульовані не тільки щодо кількості кредитів. Так, наприклад, дублінські дескриптори першого болонського циклу встановлюють, що для одержання кваліфікації бакалавра студенти повинні де­монструвати знання і розуміння в обраній навчальній галузі, вміти їх професій­но застосовувати і вирішувати проблеми у цій галузі; вміти збирати і тлумачити актуальні дані в обраній галузі, необхідні для вироблення суджень; доносити до фахівців і нефахівців інформацію, ідеї, проблеми та рішення; мати навички для продовження навчання, у тому числі і самостійно. Аналогічні дублінські де­скриптори виписані і для другого циклу (магістри) та третього циклу навчання для здобуття кваліфікації доктор філософії (для України це навчання а аспіран­турі для здобуття наукового ступеня – кандидат наук).

Зважаючи на дискусії в Україні щодо місця в системі вищої школи програм підготовки молодшого спеціаліста, що пропонуються коледжами та техніку­мами важливо нагадати про наявність наступної рекомендації групи підтрим­ки Болонського процесу (BFUG). «Національні системи кваліфікаційних вимог можуть передбачати підрівні (або проміжні кваліфікації) в межах трьох Болонських циклів (наприклад, короткий цикл на першому році навчання). Звідси кваліфікація першого циклу може мати два або навіть три цикли з відпо­відною кількістю кредитів для кожного з них».

Завершуючи цю тему, наведемо одне з ключових положень щодо застосу­вання ECTS. «Відповідно до Лісабонської Угоди з Визнання, установи мають право визнавати кредити, нараховані іншими установами, якщо тільки немає суттєвої різниці між періодами навчання, завершеними в іншій установі та між компонентами програми вищої освіти, яку вони мають замінити в установі, де необхідно визнати вже отримані кредити».