Комунікація як спосіб міжособистісної взаємодії

Залежність індивідів один від одного як проблема людських взаємовідносин складає ядро існування людини. У кожного є надзвичайно сильна потреба вступити з іншими у довготривалі, тісні взаємовідносини, то гарантують позитивні переживання та результати. У сучасних мовознавчих дослідженнях спілкування закономірно враховується те, що життєвий світ людини має два фокуси «Я» та «Інший», які передбачають не тільки диференціацію, але й потенційну взаємодію. Взаємодія являє собою цілеспрямований взаємний обмін та взаємозбагачення, що є активними за своєю суттю, хоча виражатися можуть не тільки в динаміці, але й у статиці.

Однією з форм взаємодії є соціальна взаємодія. Вона визначається як взаємозумовлені соціальні дії, пов’язані причинною залежністю, за якої дії одного суб’єкта одночасно є причиною та наслідком відповідних дій інших. Отже, соціальна взаємодія носить об’єктивний причинно-наслідковий характер і є впорядкованою системою взаємовпливу соціальних елементів, що відбувається за допомогою специфічних носіїв такого типу взаємодії, якими можуть виступати різні види соціальної інформації, в межах життєвого світу людини.

Людський світ виникає в той момент, коли складається система «Я – Іншій», коли між свідомістю та тілом «Я» та свідомістю та тілом «Іншій» виявляється внутрішнє відношення. Така дискретна структура виникає в кожної людині на певному етапі онтогенетичного розвитку самосвідомості, коли людина усвідомлює себе як ту, що існує для іншого, усвідомлення своєї одиничності переростає в усвідомлення своєї особливості та формується образ Я, який вплітається в мотиваційно – потрібнісну сферу, здійснюючи регуляторну функцію. Це відбувається не шляхом інтроспекції, але через іншого, в процесі спілкування, в процесі реалізації соціальних зв’язків з індивідами. У безпосередній взаємодії, кожен із її учасників у певній мовленнєвій ситуації стоїть перед необхідністю відповісти на питання: «Хто я, хто – він?», «Яке його відношення до мене?», і на основі отриманих чи сформованих відповідей в індивідуальній концептуальній картині світу формуються концепти Я та ВІН.

Серед форм соціальної взаємодії – міжособистісна взаємодія. Остання у класичному вигляді задовольняє наступним критеріям:

– наявність невеликої кількості людей (найчастіше група з 2-3 осіб);

– це безпосередня взаємодія (просторова близькість)

– важливу роль грає особистісна орієнтація у спілкуванні (врахування унікальності Іншого, розгляд його як рівноправного партнера по комунікації тощо).

Структура взаємодії індивідів – внутрішньо упорядкована сукупність взаємопов’язаних статусів та ролей, зорієнтованих на досягнення загальних цілей. Така структура склалася під впливом понедінкового регулятора і настроює індивідів займати позиції, які їй відповідають, та реалізовувати типовий для них спосіб дії. Тим самим, ця структура підтримує поведінковий регулятор, який її породив.

Одним із способів реалізації складного процесу соціальної взаємодії на міжособистісному рівні є комунікація. Комунікативна взаємодія як суб’єктно-об’єктно-суб’єктна діяльність учасників спілкування дозволяє здійснювати взаємодію як обмін діяльністю, значно впливаючи на її результат, і спрямована, перш за все, на інформаційний обмін та вплив на свідомість і поведінку. При такому розумінні вона описується як мовленнєва поведінка, тобто послідовність мовленнєвих вчинків учасників комунікації, зорієнтованих на сприйняття та інтерпретацію партнером повідомлення.

Комунікант здійснює мовленнєвий вчинок, коли є необхідність вирішення проблемної прагматичної ситуації комунікативними засобами, тобто використовуючи набір мовленнєвих засобів лінгвокультури. Прогнозування можливих реакцій співбесідника є обов’язковою умовою побудови висловлення. Власне інформативність текстового повідомлення залежить від ступеня співпадіння та обробки інформації, яка передається відправником та сприймається отримувачем, що, як наслідок, не може бути пасивним. Більш того, ефективність мовленнєвої діяльності підвищується активною участю в ній саме отримувача інформації, його намаганням переробити та творчо інтерпретувати повідомлення. Весь комунікативний процес, таким чином, постає як система комунікативних взаємодій. І хоча його компонентів можна виділити багато: цілі та завдання, система мови, комунікативний досвід, соціокультурні норми, образи референтної ситуації, зовнішні умоин мовленнєвої взаємодії, – всі ці фактори групуються у великі блоки, які взаємодіють з текстом.

Форми комунікативних взаємозв’язків індивідів у суспільстві можуть бути різними: 1) безпосередній соціальний зв’язок – виникає між людьми, які перебувають в одному місці та в одному часі, тобто сприймають один одного органами чуттів; 2) опосередкований зв’язок – зв’язок між людьми, які розділені географічно простором та часом; 3} зв’язок-вплив – тип опосередкованих зв’язків між людьми, які жили в різні часи. Проте за будь-якої форми комунікації комунікативна діяльність відправника та комунікативна діяльність адресата повідомлення відбуваються за певними правилами і реалізують притаманну людині потребу надати своєму мовному досвіду впорядкованого та раціонального характеру, прагнення скоординувати власний мовний досвід з досвідом інших людей, що є невід’ємним аспектом мовного існування кожної особи.

Таким чином, комунікація постає як цілеспрямований взаємний обмін та взаємозбагачення інформацією, що є основним способом взаємодії у людському суспільстві. Знання про особливості комунікативної взаємодії входять до ядерної зони концептуальної картини світу людини, групуючись навколо концептів Я та ВІН. Вони формулюються у вигляді законів та правил комунікативної взаємодії, вивчення яких становить актуальну проблему сучасної комунікативної лінгвістики і є перспективним напрямком розгортання представленої наукової розвідки.

Борисов О.О., Васильева О.Г.

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка