Це століття мало сприяло розвитку африканської культури, оскільки саме почалась і досягла найвищого розвитку європейська работоргівля. За сто років (до 1807 р.) лише з західного узбережжя вивезено приблизно 8 млн невільників. Величезні прибутки від торгівлі рабами зробили багатьох колонізаторів надзвичайно багатими.

Північна Африка була захоплена Османською імперією, і це теж ослабило розвиток культури: автоматично ослабились контакти з країнами Середземномор’я. Ці країни завжди інтенсифікували культурне життя сахарської Африки. Проте все-таки суцільного застою у культурі Африки не спостерігалось, оскільки повільно, та неухильно і без суттєвих зовнішніх впливів розповюджується мусульманська культурна традиція; на півночі Африки остаточно перемагає арабська мова; на заході утворюються Сенегал та Гвінея; на Сході приблизно в 1730 р. утворюється один з головних торгових та культурних центрів – Кілва. Деякі твори даного періоду рекомендують читати школярам та студентам, тому деякі з них прочитавши твори написали свої короткі відгуки про літературу на такому сайті: краткие содержания.

Мусульманська культура розповсюджувалася конфесійно (люди просто читали Коран). Але це теж мало велике значення, позаяк:

– багато людей залучалось до арабської писемності, щ ов подальшому посприяол розвитку літератури;
– самі форми мусульманської культури змінювались під впливом місцевих африканських культур. Утворювався дуже далекий від первісної форми «Африканський іслам».

Регіони розвитку африканської літератури у XVIII ст.

1. Ефіопія. Її правилелі прагнули до максимальної самоізоляції від зовнішнього світу. Література була християнською і не зазнала жодних впливів, залишалась цілковито в рамках власної традиції. Її тематика майже суцільно релігійна.

2. Схід Африки. Тут вже існувала літературна традиція на мові суахілі. Записувалась вона арабською графікою. Зміст літератури визначався впливом мусульманських ідей. Форми та жанри теж диктувала арабська літературна традиція. Віршова форма утенді свідчить про виникнення власних літературних форм.

3. Судан. Збереглась письмова арабомовна традиція. Ще у XVIII ст створені крупні історико-хронікальні праці «Тарих аль-Фатташ» і «Тарих ас-Судан». Третя хроніка створена у XVIII ст. – «Нагадування забудькуватому щодо повідомлень про царя чорних». Хроніки писались не лише по-арабськи, але й на місцевих африканських мовах (хауса, фула).

4. Південь Африки. Тут завершилась консолідація африканської етнічної спільноти, пожвавились культурні процеси.