Маргінальність як побічний продукт соціальної мобільності

Визначення „маргінальності” та її фактори. „Побічним продуктом” соціальної мобільності є поява маргіналів.

Маргінал (від лат. „людина збоку, на полях”) — це людина, яка відірвалася від однієї соціальної спільноти чи культури, але не пристала до іншої.

Основу класичної концепції маргінальності заклало вивчення особистості, яка перебуває на межі різних культур. Дослідження проводилися Чиказькою соціологічною школою. У 1928 р. її голова Роберт Парк вперше вжив слово „маргінальна людина”. На його думку, маргінальність виступає результатом інтенсивних процесів соціальної мобільності. При цьому перехід з однієї соціальної позиції в іншу уявляється індивіду як криза. Звідси асоціація маргінальності зі станом „окраїнності”. Р. Парк відмічав, що періоди переходу і кризи в житті більшості людей порівняні з тими, які переживає іммігрант, коли покидає батьківщину, щоб шукати щастя в чужій країні.

Подібну аргументацію наводить і Пітер Блау, який виділив у своїй системі стратифікації чотири категорії людей:

– стійкі високі (вищий і середній клас);

– стійкі низькі (нижчий клас);

– просуваються нагору;

– просуваються вниз.

Він стверджує, що стійкі високі і низькі статуси в основному інтегровані в своє суспільство і знаходяться в безпеці. Вони дружать сім’ями, мають багато друзів за місцем роботи та проживання.

Дві інші категорії людей знаходяться на роздоріжжі. Люди, які просуваються нагору, тобто „із грязі в князі”, встигли втратити старих друзів, але не встигли знайти нових. Тому вони шукають підтримку в сім’ї (шлюбі). Також вони приймають на себе високі зобов’язання, щоб пристосуватися до норм і цінностей більш високого рівня. Іншими словами, вони більш суворі в частині дотримання аристократичних манер і етикету, ніж самі аристократи.

Коли ж люди падають вниз, вони відчувають себе невдахами зі старими друзями і не шукають нових. До того ж, вони потрапляють у середовище, де немає суворості в дотриманні статусних правил і вірності своїй сім’ї. У результаті ці обидві категорії людей стають маргіналами, хоча з різних причин. Отже, соціальна мобільність породжує маргіналів.

Для українського суспільства у XX ст. характерні дві великі хвилі соціальної мобільності, перша з яких пов’язана з приходом комуністичного ладу, а друга – з його падінням. Під час першої хвилі багато людей піднімалися нагору, багато людей із низів, неосвічених, займали високі соціальні позиції, а під час другої – навпаки, багато людей з високим освітнім рівнем падали на дно соціальної системи.

Загалом маргінальність сприймається як 1) стан в процесі переміщення групи чи індивіда (зміна статусів); 2) характеристика соціальних груп, які знаходяться в особливому маргінальному (окраїнному, проміжному, ізольованому) положенні в соціальній структурі. Категорією маргінали ряд дослідників позначає і людей, які втратили чи добровільно відмовились від зв’язків не лише зі своєю стратою, але й з суспільством в цілому. Це декласовані елементи, люмпен-пролетаріат. Ця група стає „живильним елементом” для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема злочинності.
На думку більшості соціологів, причинами виникнення маргінальних груп є: перехід суспільства від однієї соціально-економічної системи до іншої, нскеровані переміщення великих мас людей внаслідок руйнування стійкої соціальної структури, погіршення матеріального рівня життя населення, девальвація традиційних норм і цінностей.

У 1966 р. у Польщі вийшла книжка Елжбети Нейман „Типи маргінальності в суспільствах та їх роль у соціальних змінах”. Вона виділила чотири типи маргінальності: соціальну, культурну, соціально-культурну і психологічну. У різні часи люди потрапляють в ситуацію маргінальності: це можуть бути королі, які втратили трони; розстриги-священики; селяни-втікачі або селяни, які отримали вільну; євреї в діаспорі; прекрасна американка, королева краси, яка мріяла стати студенткою Гарвардського університету; а також інтелектуали, яких масова культура відсуває на узбіччя культури.

При такому широкому підході до маргінальності, констатує Іозеф Халасінський, „будь-яка людина в наш час певною мірою виявляється маргінальною. Маргінальність перестає бути чимось винятковим і стає правилом. Тоді зникають маргінальні люди як особлива категорія піонерів, що володіють особливими здібностями в області новаторських ідей і соціальних перетворень”. Все населення стає маргінальним, і цей процес маргіналізації породжує автономну особистість.

Констуктивний потенціал маргінальності.

Маргінальність має як деструктивні, так і конструктивні наслідки, зокрема, суїцид і підвищення творчої активності. На думку Т. Шибутапі, „у будь-якій культурі найбільші досягнення здійснюються звичайно під час швидких соціальних змін, а багато з великих внесків були зроблені маргінальними людьми”. Все залежить від того, яким буде соціальний і психологічний вихід із ситуації: низхідна чи висхідна мобільність, фрустрація і пригніченість чи творчий підйом і активність.

Більшість революцій, і це визнано політологами, здійснили люди, які відчували статусну несумісність, – маргшали: освічені, але не визнані суспільством; політично дуже впливові, але матеріально небагаті; матеріально дуже багаті, але без політичної влади тощо. У таких випадках проблема з особистої перетворюється на соціальну. Можна згадати багато прикладів як з історії, так і з сучасного життя. Зауважимо, що багато людей обирали революційний шлях, коли розуміли, що інші шляхи соціальної мобільності для них закриті. У цьому випадку мобільність є необхідною для забезпечення розвитку сучасного суспільства, оскільки відкритий доступ до вищих позицій дозволяє здібним і амбіційним людям залишати нижчі рівні, чим досягається ефект запобіжного клапану, який зменшує ймовірність революційних колективних дій нижчих класів. У випадку України, такі явища, що найбільш активні люди зайняті підприємництвом або працюють за кордоном, певним чином рятують від соціального вибуху.

Втім маргінальність має ряд проблем, наприклад тоді, коли маргінальне населення, зокрема та частина населення, яка мігрувала з села у місто, виступає носієм групових ідеалів, і потрапивши в чуже середовище, не маючи змоги адаптуватися, постійно знаходиться у стані шоку. Маргінал звичайно перебуває в стадії втрати тих соціокультурних ознак, які його соціалізували як особистість, і одночасно не може їх втратити. У нього утворюється дивних симбіоз ознак. У результаті у нього виникає бажання змінити те середовище, куди він потрапив, виникають різноманітні політичні субкультури.