Нестача коштів у економічно кризовий період в Україні та неконтрольоване розширення мережі вищих навчальних закладів призвели до різкого зменшен­ня видатків на розвиток матеріально-технічної бази вищої освіти, закупівлю обладнання, приладдя, устаткування, створення засобів навчання, видання під­ручників, ремонт та будівництво навчальних приміщень. За рівнем фондоозб­роєності науковий сектор вищої освіти суттєво поступається іншим секторам науки – академічному, галузевому, промисловому, а технічної оснащеності та забезпеченості площами приміщень – академічному і галузевому секторам. Загалом упродовж останніх років фінансування вищої школи із загального фон­ду державного бюджету здійснюється в основному за соціальними статтями ви­трат: на заробітну плату, нарахування на неї, стипендію і частково на покриття комунальних послуг. Для придбання обладнання, матеріалів, поточних і капі­тальних ремонтів приміщень, будівництва об’єктів освітнього призначення ви­користовуються кошти спеціального фонду державного бюджету.

У цих умовах для фінансової підтримки освітньої системи запроваджено багатоканальне фінансування навчальних закладів передовсім із залученням коштів фізичних і юридичних осіб. Для багатьох вищих навчальних закладів до­даткові джерела фінансування стали єдиним способом модернізації матеріально-технічної бази, інформатизації навчальної, наукової, інноваційної, управлінської діяльності. Водночас чинне вітчизняне законодавство значно обмежує можли­вості вищої школи в залученні і особливо використанні державних коштів.