Наука як сфера людської діяльності – основи наукових досліджень

Виникнення науки у Європі сягає 6-5 століття до н.е. Головний ареал виникнення – давня Греція.

В цей час рівень розвитку сприяв у розвитку певних елементів знань. Соціальні функції науки змінювалися з розвитком людини і суспільства.

Три групи соціальних функцій науки:

1) культурно-світоглядна

2) функція науки як безпосередньої виробничої сили

3) соціальні сили

У різні епохи ці функції застосовуються по різному. Теологія у середньовіччі несла культурно-світоглядну функцію.

Наука – сфера людської діяльності спрямована на вироблення певних знань про природу, суспільство та мислення. Поняття наука включає у себе діяльність, що спрямована на здобуття нових знань та результату – суми здобутих всіх знань, що допомагають зрозуміти навколишній світ.

Науку розуміють як одну з форм людської свідомості. Наука виникла у момент усвідомлення незнання. Знання – перевірка практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини (думка рухається від незнання до пізнання).

Пізнання – це процес руху людської думки від незнання до знання.

Наукове пізнання – дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, задачами і методами перевірки і отримання нових знань. Воно покликане освітлювати шлях практиці. Це цілеспрямована діяльність, яка складається з певних компонентів.

Склад наукового пізнання:

– пізнавальна діяльність спеціально підготованої групи людей

– об’єкти пізнання

– предмет пізнання

– особливі методи і засоби пізнання

– сформовані логічні форми пізнання мовних засобів (результати пізнання виражаються у наук гіпотезах, висновках)

– цілі, що спрямовані на досягнення знання

Рушійна сила пізнання – практика (без теорії немає практики і навпаки).

Цілі науки – описування, пояснювання, передбачення процесів та явищ об’єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває.

Ознаки науки:

– наявність систематизації знання (різні концепції, теорії, гіпотези)

– наявність наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження (об’єкт – щось ширше, а предмет знаходиться у межі об’єкта)

– практична значущість явища, що вивчається і знань про нього.

Основні поняття науки

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища без проміжної аргументації, без усвідомлення усієї сукупності зв’язків на основі яких робляться висновки.

Види наукових ідей – конструктивні, деструктивні (ті, які мають або не мають значущості для наукової діяльності).

Гіпотеза – наукове припущення висунуте для пояснення будь яких явищ або причин, які зумовлюють даний наслідок. Види гіпотез: нульова гіпотеза, описова гіпотеза, пояснювальна гіпотеза, основна робоча і концептуальна гіпотеза.

Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, у науці її називають законом.

Три стадії розвитку гіпотези:

1) накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущення

2) формулювання гіпотези, обґрунтування на основі припущення прийнятої теорії

3) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези

Якщо результат відповідає дійсності, то гіпотеза стає науковою теорією.

Закон – внутрішній, суттєвий зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Для доведення закону використовують судження.

Судження – думка в якій за допомогою зв’язку понять стверджується або заперечується що-небудь.

Умовивід – розумова операція за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження (яке пов’язано з попереднім).

Теорія – вчення, система ідей, поглядів, положень, які спрямовані на тлумачення того чи іншого явища.

До нової теорії висувають такі умови – адекватність, можливість замінювати практичні дослідження теоретичними, повнота опису явища, можливість пояснювати взаємозв’язок між різними компонентами в межах даної теорії, внутрішня несуперечливість теорії.

Наукова концепція – система поглядів, теоретичних положень, думок, щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною ідеєю. Під принципом розуміємо найабстрактніше визначення ідеї (принцип це правило).

Поняття – думка відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві, необхідні ознаки предмету дослідження та їх взаємозначення.

Науковий факт – подія чи явище, яке є основою для висновку чи підтвердження (відбиває певні об’єктивні явища, без наукового факту немає відображення ідеї).

Функції науки

1) пізнавальна

2) практично-дієва (вдосконалення виробництва і суспільних відносин)

3) культурно-виховна (виховання нового покоління)

Метод, методологія і суб’єкти наукової діяльності

Методологія наукового пізнання – вчення про принципи, форми науково-дослідницької діяльності, а метод дослідження, це спосіб застосування старого знання для отримання нового.

Наукова діяльність – інтелектуальна, творча діяльність, яка спрямована на отримання нових знань. У межах наукової діяльності проводиться наукове дослідження.

Наукове дослідження – цілеспрямування пізнання результатом якого виступає система понять законів і теорій.

Два види наукових досліджень:

1) фундаментальні

2) прикладні

Фундаментальні дослідження – наукова діяльність, яка спрямована на здобуття нових знань та закономірностей про розвиток і взаємозв’язок природи, суспільства і людини.

Прикладні дослідження – наукова і науково технічна діяльність, що спрямована на здобуття і використання знання у практичних цілях.

Науковий результат – нове знання здобуте в процесі фундаментальних і прикладних досліджень і зафіксоване на носіях наукової інформації.

Науково – прикладний результат – нове технологічне рішення, експеримент, зразок, завершене випробування, що запроваджується у практику.

Суб’єкти наукової діяльності – вчені, наукові працівники, установи – наукові організації, ВНЗ в 3-4 рівнем акредитації, значне коло людей, які займаються науковою діяльністю – дослідник, науковець (має відношення до науки і виробляє нові знання); вчений це фізична особа, яка проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження з метою здобути науковий результат; науковий працівник-вчений, який за основним місцем роботи відповідає до контракту професійної зайнятості наукою та має певну кваліфікацію, що підтверджується атестацією; можуть об’єднуватись у певні групи та колективи.