Сучасна медична освіта розвивається з рекордними темпами: останні наукові розробки дуже часто стають надбанням світового наукового товариства, оскільки вони публікуються на тематичних веб-сайтах у мережі Інтернет.

Найшвидше оцінити останні наукові медичні ресурси можуть спеціалісти, які, як мінімум, володіють англійською – визнаною мовою Інтернету. Тому в таких умовах актуальним стає вивчення цієї мови всіма перспективними медиками.

Саме з такими потребами в оволодінні англійською мовою пов’язано увагу, яка приділяється її вивченню в середній і вищій школі України і, можна сказати, незліченну кількість досліджень, присвячених удосконаленню методики викладання цієї мови для найбільш ефективного засвоєння його учнями в найкоротші терміни.

Однак успіхи в організації та результатах викладання англійської мови у вищій школі України роблять все більш ясною недостатність знання тільки однієї іноземної мови – англійської – випускниками українських вузів. Ця недостатність пов’язана з твердим наміром нашої країни увійти в загальноєвропейський економічний, політичний, освітній і гуманітарний простір.

Такий намір припускає, в числі інших заходів, і приєднання до мовної політики європейських країн, і насамперед країн Європейського Союзу (ЄС).

Можна сміливо стверджувати, що, якщо Україна твердо має намір стати членом Європейського співтовариства, то вона повинна слідувати тій же самій мовну політику, тобто всемірно сприяти оволодінню її громадянами не менше ніж двома іноземними мовами.

Для лікарів така потреба є вимушеною. Звичайно, лікарі-офтальмологи мають доступ до багатьох україномовних та російськомовних ресурсів, наприклад до таблиці Рабкіна та інших досліджень, які уже встигли перекласти, але щоб не витрачати час, крім володіння українською та російською, добре мати знання і з інших мов.

Одна з них неодмінно повинна бути англійською мовою, тобто мовою глобального спілкування. Другою раціонально обрати один з мов країн-членів Євросоюзу – ту мову, яка могла би найкращим чином допомогти в загальнодержавній євроінтеграції України, так і в індивідуальній євроінтеграції її громадян.

Що стосується рівня вищої школи, то взагалі ніяк не регулюється і дуже обмежено впроваджується викладання других іноземних мов в медичних вузах.

Подібне обмежене впровадження найчастіше представляє собою організацію факультативних занять по вивченню того чи іншого додаткового іноземної мови. Але такі факультативи організуються не часто й у досить невеликому числі немовних вузів України.

І тільки в мовних вузах вивчення друге іноземних мов є систематичним, регулярним і обов’язковим. Однак випускників таких вузів не так багато, щоб задовольнити потреби країни в людях, які володіють двома іноземними мовами. Намітити шляхи вирішення цієї проблеми – головна мета нашого дослідження, введенням до якого є справжня стаття.

Літературні джерела:

Олег Тарнопольський, Олег Нестеренко, Максим Корнієнко. Про необхідність викладання другої іноземних мов у ВНЗ України: вступ до дослідження. // “Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД”. – Переяслав-Хмельницький, 2014 р. – 106 с.