Терміном “соціалізм” називають вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, який заснований на суспільній власності, на відсутності експлуатації, на справедливому розподілі матеріальних і духовних благ в залежності від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Колективістські тенденції в суспільній думці мають дуже давні корені. Перші примітивні соціалістичні ідеї були сформовані ще в період раннього християнства. Перші христіянські вчення проголошували рівність серед людей, вільну та обов’язкову для усіх працю, гуманістичні моральні і етнічні принципи поводження людей. Вони ідеалізували патріархальний первісний уклад, називаючи його „золотим віком” людства. Згодом церков направила христіянські вчення в бік смірення та релігійних догм. Виникнення безпосередньо соціалістичних вчень пов’язують з працями Р. Оуена (1771-1856), А. Сен-Сімона (1760-1825), Ш. Фур’є (1772-1837). В їх працях знайшли відображення мрії про справедливий устрій суспільства.

Щоправда, методи, якими цей устрій має бути досягнуто, у різних авторів різнились – від мирно-еволюційних до насильницьких. Критично-утопічний соціалізм висував ряд вимог: необхідність зміни форм власності на засоби виробництва та способу розподілу результатів праці по здібностям; необхідність зміцнення держави та розбудови державної системи соціальної допомоги; необхідність планового управління суспільством. Соціалісти- утопісти бачили рушийну силу суспільних змін в працівниках, але не пропагандували революційний путь розвитку. Головним напрямом змін у суспільстві вони вважали зміни у моральному та освітньому рівні народу. Вони активно критикували феодалізм та буржуазію, але не мали плану політичних дій.

Представниками утопічного соціалізму в російській імперіїї були Герцен і Чернишевський. Соціалістична ідея ніколи не була цільною. Існує кілька тлумачень соціалізму, серед яких головні: комуністича, соціал-демократична та анархічна.