В наш час в Україні розпочався новий етап активізації інноваційної діяльності, який пов’язаний з переходом до інноваційної моделі розвитку економіки. Разом з тим, в роботах вчених наголошується, що система управління науково-інноваційною сферою в Україні має на сьогодні незавершений характер, оскільки розірваним є управління науково-технічною та інноваційною діяльністю.

З метою узгодження їх діяльності при Президенті України створено Раду з питань науки та науково-технічної політики, який виконує функції визначення пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку. Така структура вимагає значних додаткових витрат на її утримання. Це відволікає частину державних коштів, виділених безпосередньо на інноваційні програми. Дана схема управління вимагає корінних перетворень в масштабах держави.

Що ж до мотивації підприємств з боку держави, то основні переваги надані не малим інноваційним підприємствам, а потужним науково-дослідним структурам, таким, як, наприклад, технопарк “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”. Вони користуються пільгами в оподаткуванні відповідно до Закону України “Про Спеціальний режим інвестіційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, що в буквальному сенсі відсуває середні і малі промислові підприємства (зокрема, машинобудування) на другий план в інноваційній діяльності.

У сформованому зовнішньому економічному середовищі підприємства машинобудування України повільно адаптуються до нових умов економіки. До найбільш дієвим у даному випадку, на думку багатьох авторів, відносяться облік безпосередньо наукових досліджень і їх результатів у якості системоутворюючого технологічного фактора, практика продажу не готової продукції, а проектів їх виготовлення, в тому числі у вигляді комп’ютерних моделей, що призведе до економії витрат і зростанню ефективності наукових розробок.

Проблемою мотивації інноваційної діяльності є акцент у державній політиці як на розширення різних видів технопаркових структур (бізнес-центрів, бізнес – інкубаторів, технопарків), так і на створення системи венчурного фінансування – організацію національного та регіонального венчурних фондів (звільнивши всі грошові кошти, спрямовані в ці фонди, від оподаткування). Вирішення цих проблем державними структурами зможе ініціювати самомотивацію підприємств машинобудування до інноваційної діяльності. Другим вектором стимулювання самомотивації підприємств має стати надання найбільш повної інформації про інноваційну політику – у державних програмах; про конкретні розроблених інноваційних проектах – в міністерствах і відомствах.

У сучасних організаціях розробляються методологічні основи функціонально-інформаційного синтезу знань і формування відповідної бази даних. Зокрема, розробляються методичні підходи до формування інформаційного банку технологій. Він створюється з метою підвищення рівня системного забезпечення науково-технічною інформацією, що стосується оцінки інноваційного потенціалу та прогнозування технологічних змін в промисловості України, моніторингу їх реалізації.

Такий банк має подвійне призначення: інформаційне оперативне забезпечення технологічного прогнозування; забезпечення нової та повної науково-технічною інформацією міністерств, відомств, підприємств, організацій у проведенні маркетингу, визначенні напрямів їх інноваційної політики та інвестиційної діяльності. Доповненням до такого банку може стати формування регіональних ситуаційних центрів.

Ситуаційний центр – це комплекс спеціально організованих робочих місць для персональної або колективної аналітичної роботи групи керівників. Основним його завданням є підтримка прийняття стратегічних рішень на основі візуалізації та поглибленого аналізу оперативної інформації.

Можна вибудувати ланцюжок структур, покликаних довести інформацію про інноваційну стратегію і тактику від державного рівня до конкретного підприємства, доповнивши дві названі вище структури ще однієї інформаційної структурою – віртуальної фірмою, створеною на корпоративній основі підприємствами конкретного регіону, що мають одну спрямованість функціонування, в даному випадку – машинобудування.

Віртуальні підприємства (ВП) інформаційної спрямованості, використовуючи новітні інформаційні технології, дозволяють забезпечити можливості спільного використання різних ресурсів партнерів, особливо поділу моделей, даних та знань, необхідних для спільної роботи.

Організація віртуальних виробничих систем безпосередньо пов’язана з технологічним вмістом реалізованих проектів. У цьому зв’язку виявляється можна вибрати найкращу в рамках поточних можливостей розподілену систему конфігурації виробництва шляхом варіювання структурами проектованих технологічних процесів. Віртуальна корпорація є, в основному, спільною власністю і стратегічним альянсом, що зв’язує воєдино специфічні цілі і скоординовані зусилля всіх вхідних в неї організацій.

Вона являє собою імпульсний механізм мотивації інноваційної діяльності підприємств як з точки зору забезпечення інформацією, так і спільного виконання НДДКР. Це значно скорочує тривалість етапу підготовки виробництва нового продукту.