Останнім часом з’являється все більше досліджень, що вказують на актуальність проблеми емоційної безпеки освітнього середовища, в тому числі і шкільного.

При соціальній адаптації школярів освітній простір фокусується на рівні конкретної шкільної ситуації. Спостерігаючи, сприймаючи, переживаючи, оцінюючи те, що говорять і роблять інші учасники ситуації, учень, спираючись на наявний у нього соціальний досвід, інтерпретує, що відбувається і відповідно реагує на нього.

Події, що приймаються на рівні ситуації, нерідко спрацьовують як “ситуаційні стимули” і мають прямий вплив на соціальну адаптацію учнів. Повторювані ситуації в життєдіяльності учнів школи складають основу їхньої шкільної повсякденності і сприймаються як частина їх реального світу.

Останнім часом вчені проводять різні дослідження з вивчення шкільної повсякденності і її впливу на соціальну адаптацію дітей різного віку.

Повсякденне життя дітей у шкільному просторі має два шари: соціокультурний і психологічний. Соціокультурний шар включає зовнішні елементи “речового” світу, простору, процесу комунікації та шкільного часу.

Психологічний шар відображає ставлення учнів до соціокультурних реалій їх шкільного життя, особисті смисли цих реалій, їх місце і функції в особистісній ідентичності.

Поряд з освітнім і виховним простором школи виділяється також персональний (індивідуальний) простір. Сучасні вчені ділять персональний простір на кілька субкатегорій: інтимний, власне приватний, соціально-консультативний та публічний.

Інтимна дистанція в просторі лежить в межах від тілесного контакту до 45 см; власне особиста – від 45 см до 1,2 м; соціально-консультативна (для ділового спілкування) – від 1,2 до 3,6 м; публічна дистанція покриває зону від 3,6 м до меж видимості або чутності. У різних країнах стандарти цих дистанцій різняться, тому учням потрібно подавати цю інформацію у курсах культурології або курсах вивчення вивчення німецької мови чи інших мов.

Виявлено також, що розвиток персонального простору і уточнення його меж відбуваються протягом усього життя людини. Персональний простір з віком поступово розширюється і стабілізується в 12 років. Ось чому підлітки так ревно ставляться до спроб занадто сильно наблизитися або доторкнутися до них. Педагогу важливо знати, що для підліткового віку особливо характерно прагнення до особистої автономності.

У звичайних обставинах школяр може не реагувати або виявляти терпимість у разі порушення кордону його особистого простору. Але в несприятливих умовах, тобто у випадках порушення кордонів персонального простору, школяр відчуває сильні негативні емоції, тривожність, дискомфорт, а часто і стан стійкого стресу. У деяких випадках вторгнення в особистий простір може спровокувати агресію і ворожість по відношенню до тих, хто його порушує (вчителям, однокласникам, батькам).

Освітнє середовище, в тому числі і простір шкільної життєдіяльності, відіграє важливу роль в адаптаційних процесах розвитку навчаються. Комфортність самопочуття в школі відображає ступінь адаптації до шкільного освіті та вихованню, сприяє включеності в діяльність і взаємини, показує динаміку розвитку емоційно-чуттєвої сфери підлітків.

У свою чергу, знання того, як освітнє середовище впливає на емоції і поведінку учнів, необхідно як вчителям, так і соціальним педагогам, психологам. Їм важливо розуміти, як змінюється поведінка школярів у відповідь на зміни в навколишньому просторі.

Літературні відомості:

Валентина Горленко. Шкільне освітнє середовище як фактор соціалізації учнів. // «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії». – Переяслав-Хмельницький, 2014 р.