Суперечності, типові для середньовічної Європи. «Пісня про Роланда» відбиває актуальні проблеми життя Європи X— XI століть, коли араби, захопивши у VIII столітті частину Іспанії, загрожували всій Європі. Французькі королі вели активну боротьбу з арабами. Ці війни розцінювали як богоугодну справу. Наприкінці XI століття під впливом духовенства європейське лицарство почало збиратись у хрестовий похід до Палестини за визволення Гроба Господнього. Європейців також приваблювали розкішні скарби багатих східних країн.

Протистояння двох світів — християнського і мусульманського є лише зовнішнім конфліктом. Конфлікт внутрішній — це протистояння всередині тогочасного феодального світу. Ідея централізації влади, уособлена в образі Карла Великого, наштовхується на феодальну анархію і зрадництво, втілені в образі Ганелона. Карл Великий, Роланд, його друг граф Олів’єр і архієпископ Турпін — з одного боку (для них інтереси Франції понад усе), і зрадник свого короля і батьківщини Ганелон — з іншого. Ця патріотична ідея засудження феодального свавілля та оспівування подвигу споріднює «Пісню про Роланда» з пам’яткою давньоруської літератури «Слово про похід Ігорів».

Роланд — втілення пристрасного героїзму. В образі Роланда передано риси відважного лицаря, вірного своєму королю та Франції. Наказ Карла Великого прикрити відхід армії франків Роланд сприймає як почесне доручення. Він — молодий, запальний, відважний, однак нерозважливий,— відмовляється за пропозицією Карла залишити в ар’єргарді половину війська. Вдруге нерозсудливість Роланда виявляється, коли Олів’єр пропонує йому засурмити в ріг і покликати на допомогу Карла: «Не мудро б я зробив, всю Францію ганьбою я б укрив!»

Роланд вважає за патріотичний обов’язок самостійно перемогти вороже військо. Навіть коли на його очах помирають бойові побратими, коли герой сам смертельно поранений, коли впав на землю його вірний кінь, Роланд відчуває себе відповідальним за батьківщину, в обіймах смерті він молиться за Францію. Трагічна провина Роланда — його безмежне свавілля. Народний герой сам приймає доленосні рішення.

Образ Роланда-лицаря, який розуміє свій воїнський обов’язок не тільки як особисту справу честі феодала, а й як справу честі служби вітчизні,— найбільш близький сучасним уявленням про патріотизм і подвиг. Роланд подібний до грецького Ахілла. Його характерні риси — відвага, сила, хоробрість, братерство героя з його воїнами. Карл говорить про Роланда: «Біда, коли він помре-, йому немає рівних».

Загибель Роланда описано строго і стримано. Смертельно поранений, Роланд іде вмирати під тінисту ялину, лягає на зелену траву, припадає до матері-землі, кладе на груди меч і ріг, повертається обличчям до Іспанії, аби Карл побачив, що він помер не-переможеним. Роланд простягає свою рукавичку на знак васальної відданості Богу, бо смерть звільняє його від служіння Карлу.

Карл Великий — втілення державної мудрості. Героєм другої вирішальної битви з сарацинами, що також детально описана в «Пісні про Роланда», є сам Карл, який уособлює в поемі християнський світ. Почувши молитву Карла, Господь зупиняє сонце, аби французи, доки не стемніло, змогли наздогнати арабів. Розбивши мусульманське військо та оволодівши Сарагосою,

Карл повертається на батьківщину.

Карл — ідеалізований правитель, сивий і мудрий, справедливий і хоробрий. У поемі Карлу 200 років, коли насправді Карлу Великому під час походу до Іспанії виповнилось 36 і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася з мудрістю та розсудливістю.

Художня досконалість поеми. «Пісня про Роланда» дає численні побутові подробиці, відомості про озброєння лицаря. Золото, коштовні каміння прикрашали зброю воїна-лицаря і збрую коня. Меч, що мав форму хреста, був не лише символом честі, сили та влади, а й релігійним символом. Кінь, меч, бойовий ріжок — це своєрідні символи героїв, мають власні імена. Меч Роланда називався Дюрандиль (твердий), наймення Олів’єрового меча — Альтеклер (високосвітлий), ріжок Роланда — Оліфант (зроблений зі слонової кістки).

Природа в «Пісні про Роланда» співзвучна настроям героїв та подіям, що розгортаються. У суворих тонах описано Ронсе-валь: бездонні провалля і похмурі скелі. Тут розігрується трагедія — загибель французьких воїнів і Роланда.

«Пісні про Роланда» властиві характерні для епосу постійні епітети, гіперболізація героїв, урочистий тон оповіді, повтори, а також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом).

«Пісня про Роланда» відтворює релігійні, національні та феодальні інтереси французів.

Своєрідність «Пісні про Роланда»:

– урочистий тон оповіді;
– гіперболізація подій та героїв;
– наявність постійних епітетів, повторів;
– уведення в текст планів;
– символічність.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.