Один з головних стрижнів демократії є місцеве самоврядування. У всіх країнах, де існує тривала традиція демократичного управління, місцеве самоврядування міцно стоїть на ногах. А це, в свою чергу, означає включення в політику місцевих лідерів, багатопартійність на локальному рівні і, як можна, широке прийняття участі населення у прийнятті рішень.

В Грузії накопичився достатній досвід демократичного управління державою і, відповідно, місцеве самоврядування розвинене на рівні законодавства.

Сьогодні, на базі чинних законодавчих регуляцій його рівень незалежності високий і, відповідно, залежність від центральної влади доведена до мінімуму. Хоча, незважаючи на це, рівень участі громадян низький, компетенція більшої частини державних службовців в місцевих органах самоврядування не відповідає мінімальним стандартам.

У Грузії поетапно виконується реформа місцевого самоврядування та новою владою розроблена стратегія, яка здійснила в системі докорінні зміни.

Реформою 2014 була здійснена політична децентралізація, зокрема:

а) на місцевому рівні вибори представницьких органів і для цих представницьких органів, в межах їх компетенції, надання права прийняття політичних і законодавчих рішень;

б) прямі вибори керівника самокерованої одиниці виконавчого органу;

в) адміністративна децентралізація – передача широкої влади органам самоврядування, в тому числі, управління державними справами та у сфері громадського обслуговування;

г) фіскальна децентралізація – передача необхідних фінансів (права розпорядження активами і податками) самоврядуванню для здійснення компетенцій.

Значний аспект реформи і окремий предмет обговорень склалося в країні дворівневе самоврядування, що, в першу чергу, має на увазі визначення статусу самоврядних міст.

Але розпочаті реформу досить важко довести до кінця і вони вимагають плідної роботи.

Існує кілька питань, які в сьогоднішній реальності переросли в проблему і вимагають термінового реагування:

а) зростання невідповідних адміністративних витрат;

б) некваліфіковані кадри;

в) знову ж залишається проблемою поділ за територіальними ознаками.

г) часто, між селами не визначені межі;

д) і нарешті, – ментальна проблема, що передбачає, з одного боку, прагнення державної влади не відмовлятися від порочних традицій і підключитися до діяльності місцевих органів самодіяльності, а, з іншого боку, ставлення влади самоврядування, існуючі в його губернії питання узгодити з державною владою. В іншому випадку, у розпочатої реформи не буде позитивного результату.

Літературні джерела:

Папукашвілі Н.О.. Грузія в постреформний період місцевого самоврядування – проблеми та перспективи. // Сучасні проблеми державного та муніципального управління: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Академія муніципального управління, у 2-х частинах, Ч.2, 2015. – 168 с.