Процес написання журналістського твору – Частина 1
Процес написання журналістського твору – Частина 2

Журналісти вдаються також до широкої гами засобів і стилістичних прийомів побудови заголовків. Це можуть бути вдалі вислови із тексту статті чи інтерв’ю, заголовок може будуватись на руйнуванні стійких словосполучень або їх розширенні двозначності слів тощо. Всіляко заохочуючи розширення й урізноманітнення поетики заголовка, треба застерегти від все частіших випадків порушення етики у надмірно вільному поводженні із заголовками у популярних, але бульварних за характером виданнях. У погоні за сенсацією заголовки викривлено трактують інформацію, яка наявна у тексті. Ще гірше, зокрема газети “Московский комсомолец” чи “Бульвар”, колекціонуючи певні звироднілі явища, добирають до них відповідні чорні назви, для порівняння “У підмосковних лісах стали знаходити труни з дітьми”. Трапляється, коли заголовки ображають гідність читача, містять вульгаризми, двозначні натяки та інші відхилення від елементарної пристойності1.

Пошуки назви, продумування плану, способу викладу матеріалу, формування першої фрази – це уже процес творення. Відбувається остаточна переплавка окремих фрагментів, фактів, думок у своєрідний моноліт. Розмови, вивчення рукописів письменників, спогади відомих літераторів свідчать, що саме цей етап особливо відповідальний у» роботі. У психології літературної творчості його прийнято називати концентрацією. З певними поправками на специфіку цей термін можна застосувати і до публіцистики. У свідомості автора народжуються не окремі зв’язки, асоціації, зіставлення, виникає ще чітко словесно не оформлений стовбур оповіді з її розгалуженнями. Якщо в художньому творі це перехід від задуму в сюжет, систему образів, то в журналістиці – пошуки прийому розповіді, відбір найсуттєвішого матеріалу, продумування композиційно-сюжетних поворотів, того провідного стержня, який зцементує увесь твір.

Для того, щоб така переплавка окремих фактів, думок, вражень відбулась, потрібна одна універсальна передумова. Як уже наголошувалось, для цього автор повинен ніби стати над матеріалом, щоб вільно осягнути його. З цього приводу дивовижно збігаються думки вчених, досвідчених літераторів, і, як не дивно, до подібного висновку самотужки доходять… навіть початкуючі журналісти. Згадуваний уже тут Г.Гельмгольц зазначав: “Завжди слід було вивчити всебічно дану проблему такою мірою, щоб тримати всі гострі кути і складні сторони у пам’яті, щоб можна було пробігти по них вільно, без записок”. Досвідчені у літературному відношенні журналісти наголошують, що починають писати лише тоді, коли всі факти і деталі із записок перекочують у голову. А ось вияв “творчих мук” початкуючого журналіста-практиканта. взятий із щоденника: “З’явились нові труднощі – осмислення зібраного матеріалу і вичленування головної ідеї… Я не вмію знайти внутрішнього логічного зв’язку подій…, вдалого ходу порівняння…”.

І тут органічно постає питання про план твору. Одні літератори після виникнення задуму твору, особливо значного, накреслюють план, детально продумуючи його структуру. Більшість журналістів, як і багато письменників, письмово планів не фіксують. Це не означає, що такий план відсутній у голові. Невеликі журналістські виступи пишуться з ходу. Поважніші, солідні за обсягом твори писати, не продумавши структури, не можна.

Це зовсім не означає, що продуманий чи навіть написаний план реалізується буквально. У викладі думки є своя внутрішня логіка. Навіть найдетальніший план може бути порушений відповідно до тієї внутрішньої логіки думки. Думка письменника, слушно наголошує Роман Іваничук, – “на кінчику його пера”. Оте “мислення пером” диктує свої вимоги. Здається, все продумано, відібрані факти і деталі, накреслені переходи і повороти думки, а перо диктує дещо іншу логіку, інший хід думок, безжально відсікає непотрібне, породжує нові асоціативні зв’язки тощо. Тому написання твору – не тільки завершальний, але й вирішальний етап творчого мислення.

І вслід за назвою йде нелегкий перший абзац або зачин твору. Його обминути неможливо. Крім того, перший абзац, навіть перша фраза повинні читача або глядача зацікавити, злегка заінтригувати, ввести в курс справи. Перша фраза, перший абзац задають тон, ритм усьому матеріалу. Тут сфальшувати, відбутись загальником не можна. Доведеться втрачати більше – переписувати сторінку, а то й увесь твір. Тому майже всі літератори говорять про відповідальність зачину.

До того ж, сучасна журналістика широко практикує лід. Під терміном лід (від англ. Іісіег – вести) прийнято розуміти графічно або інтонаційно виділений перший провідний абзац журналістського матеріалу. Як і заголовок, ця частина журналістського твору повинна концентрувати інформацію, вводити реципієнта у курс справи. привертати увагу, зацікавлювати, інтригувати. Газети і журнали й раніше намагалися супроводжувати важливі публікації певною інформацією від редакції. В них говорилось щось про автора, могла наголошуватись актуальність публікації, її зв’язок з іншими тощо. На газетному жаргоні такий інформаційний супровід найчастіше іменувався врізкою, втяжкою. оскільки заверстувався у текст публікації.

Лід має особливе значення, він багатофункціональний, як правило, супроводжує не тільки аналітичні, але й інформаційні матеріали, є, як дізнаємося згодом, їх органічною, при чому, найголовнішою частиною.

За характером і змістом лід багатоманітний. Найпоширенішими його видами є насамперед інформаційний, тобто такий, який вводить читача або слухача у курс справи, повідомляє про що йтиме мова. Варіанти такого типу ліду можуть бути найрізноманітніші – від простого повідомлення, скажімо, про ювілей героя розповіді до ширшої довідки. Довідково-історичний лід створює відповідний фон для наступної розповіді. Лід також може бути фабульно-інтригуючим. Він, як звичайно, супроводжує гострі за фабулою розповіді. Лід може мати образний характер, починати майбутню розповідь з картини, сцени, епізоду. Трапляються резюмуючі чи тезисні види ліду. Вони стисло викладають суть матеріалу, який супроводжують. Як лід може виступати цитата із тексту самої публікації.

Лід органічно,переходить у серцевину розповіді. Досвідчений автор, як уже наголошувалось, шукає певний стержень, композиційний прийом, сюжетно-фабульний хід, які дають йому змогу сфокусувати фактичний матеріал, інформацію, розподілити думки, діалоги, епізоди. Якщо інформаційно-подієві матеріали грунтуються на факті, фабулі, події, аналітичний твір повинен мати інше цементуюче начало. Нерідко вдало знайдений композиційний хід означає, що автор, принаймні у голові, написав свій твір.

Щаслива знахідка, асоціативний образ, побудований на контрасті, парадоксальна думка, судження когось із персонажів, доречно вжиті думки знаменитих людей, афоризми, крилаті слова, образи класичної літератури і фольклору – все це лише дещиця можливих варіантів знаходження того чарівного творчого кристалика, через який проглядається зміст пропонованої автором інформації. Вдало знайдений стержень набуває властивостей своєрідного літературного магніту, до якого притягається лише те, що має магнітну природу і відпадає все несуттєве, непотрібне.

Знайдений композиційний хід, стержень починає діяти ніби за зворотною інерцією: якщо спочатку важко було взятись за написання першого абзацу, то тепер важко відірватись від роботи. І тут , найперша турбота автора – аргументи. Писати добре – значить І вміло аргументувати, доводити, обґрунтовувати ідею, думку, не-_ нав’язливо переконувати співрозмовника в її правильності. Багато залежить від фактажу, а ще більше – від вміння його викласти. Але мистецтво аргументації – тема наступного розділу. Зараз же про інші аспекти процесу викладу інформації у журналістському виступі.

Процес написання журналістського твору – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.