Проблема помилок, що виникає при вивченні іноземних мов, в методиці розглядається давно. На початковому етапі навчання дослідників цікавлять не тільки ті помилки, які прийнято вважати результатом інтерференції, а й інші типи помилок, головним чином, так звані нелінгвістичні помилки.

Серед помилок даного типу найбільш складними в плані корекції є ті, причини яких пов’язані з особливостями сприйняття тексту і здатністю до продукування власного висловлювання на основі тексту. За принципом причинності їх слід віднести до психолінгвістичних.

Носій мови, розчленовуючи текст або об’єднуючи пропозиції в групи, завжди має можливість відразу ж проаналізувати тонкощі. Увага іноземця буде в основному спрямована на формальні характеристики тексту. Така особливість людини, яка говорить на нерідній мові.

Установка на репродукцію тексту (письмову або усну) ​​вимагає від іноземного студента не тільки запам’ятовування, але й уміння відібрати найбільш важливу інформацію і передати її відповідно до норм російської мови. Помилки, що допускаються студентами при письмовій репродукції, умовно можна розділити на дві групи: лексико-граматичні та структурно-смислові. Перша група помилок і способи їх подолання досить докладно описані в методиці викладання російської мови як іноземної.

До другої групи помилок слід віднести порушення послідовності передачі інформації, невміння виділити головну інформацію, нерозуміння змісту тексту навіть після проведеної роботи зі зняття лексичних, граматичних та інших труднощів.

Проведений аналіз другої групи помилок показав, що в деяких випадках їх число перевищує число лексико-граматичних помилок. Спостерігалися також випадки, коли неадекватно передається інформацію тексту при абсолютно правильному мовному оформленні. А однотипні помилки цієї групи свідчать про те, що навички розуміння та осмислення тексту у студентів підготовчого відділення формуються в тимчасовому відношенні в меншій мірі, ніж граматичні навички, і вимагають подальшої корекції.

Однією з основних причин таких помилок може, на нашу думку, є використання тексту не в його головної функції. На заняттях зазвичай текст використовується як джерело поповнення лексичного запасу, як основа для відпрацювання граматичного матеріалу тощо, в той час як він повинен розглядатися в своєму основному значенні комунікативної одиниці. Текст необхідно використовувати для навчання витяганню закладеної в ньому інформації (розуміння тексту як мовного твору) і передачі її в адекватній формі.

У відповідності з цією концепцією роботу над текстом слід проводити за такою схемою:

– Аналіз мовної форми тексту;
– Аналіз тексту як системи висловлювань;
– Аналіз тексту як дискурсивної форми викладу думки;
– Аналіз предметного змісту тексту.