Сакральне – центральна категорія феноменології релігії

У феноменології релігії вирізняються головні категорії: Бог, Святість (Сакральне), чудо, але вони виражають одну сутність універсального феномену Сакральне, яке проявлено для “homo religios” в об’єктивному та суб’єктивному світі. Як зазначає Гайлер, центральним у феноменології предметом (об’єктом) є Святість [2, с.304].

Священне в традиційних релігіях та історичних виокремлюється своєю ієрофанією (вияв священного). Воно виявляється як еманація Вищої Сили, що втілюється в різних міфах, ритуалах, божественних формах та предметах, які є чимось іншим серед інших предметів. Через такі прояви вся природа й універсум розкривається як космічна сакральність. Весь космос стає тоді еманацією Одиничного і великою ієрофанією. Людина хоче й прагне жити якнайдовше у священному світі. Тут священне насичене буття. Священна сила це водночас реальність, вічність і діюча сила. У сакральному прояві людина хоче віднайти своє екзистенційне Начало, щоб не втратити вічної опори свого Буття.

Священне є в усіх формах архаїчних та історичних релігій. їхні релігійні ідеї знаходяться й відображаються в тотемістичних культах, де та чи інша тварина священна, бо вона є творінням Бога чи богів, і яка бере участь у космогонічних актах. Наприклад, у фетишизмі ми зустрічаємо те саме де Бог чи боги виявляються у священних предметах, де камінь чи дерево обожнюються тому, що вони є ієрофанією Бога, тому для архаїчних релігій – це є вища реальністю. Наприклад, в історичних релігіях, а саме в християн є втілення Бога в особі Ісуса Христа, чи для індусів втілення Брагми у богів Крішну та інших. Такий акт – ніщо інше, як один і той самий таємничий акт прояву чогось “цілком відмінного”. Як зауважує німецький теолог Р.Отто, це ganz andare (щось інше) яке для релігійної людини є актом, описати який неможливо [1, с.8]. Такі ієрофанії для традиційної людини хочуть показати, що онтофанія є переможним виявом повноти буття. За Тілліхом “Священне це якість того буття, що ультимативно турбує людину, тільки те, що святе може бути для людини ультимативним зацікавленням і тільки те, що турбує людину ультимативно, має якість Сакральності” [3, Т1., с 230].

Маніфестація Сакрального завжди була присутня в людському бутті чи то в традиційних (примітивних), чи історичних релігіях. Але прояв один і той же, і членувати різні релігійні традиції та системи релігійні на окремі види, підвиди, вищі, нижчі неможливо, бо Сакральне увійшло у світ через космогонічний акт і перебуває з людиною повсякчасно в ритуалах, сакральних дійствах тощо. Завдяки священному людина наближується до Нього, спілкується і вростає в Нього. Отже, Сакральне – феномен універсальний, він онтологічно не пов’язаний виключно ні зі сферою трансцендентного, ні з певною історичною формою релігії, він єдиний. З сакральним індивід зустрічається скрізь і в примітивних, і монотеїстичних релігіях, у яких Бог визнається за найвищу цінність буття. Звідси Сакральне, надприродне співіснують невіддільно одне від одного й утворюють єдине ціле – Велику Сакральність.

Володимир Никоряк
Науковий керівник – доц. Докаш В.І.

Використана література:
1. Єліаде М. Мафістофель і Андрогш. – К.. 2001.
2. Яблуков В. Религиоведение. – М.„ 2001.
3. Тиллих П. Систематическое богословие. В 2. т. – T.1. -СПб.. 1998.