Штучна вентиляція: види, область застосування, принципи розрахунку

Штучна (механічна) вентиляція на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону.

Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітряний забір у найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за його межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому рб’ємі робочої зони приміщення.

Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Схеми зверху вниз та зверху вверх доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру, яка нижча за температуру приміщення.

Припливне повітря, перш ніж досягти робочої зони, нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми рекомендується використовувати тоді коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища за температуру внутрішнього повітря.

Якщо у виробничих приміщеннях виділяються Тази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад; пари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60 % повітря з нижньої зони приміщення та 40 % —з верхньої.

Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні.

Припливна вентиляція. Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій; фільтр для очищення повітря; повітронагрівач (калорифер); вентилятор; мережу повітроводів та припливні патрубки з насадками.

Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал.

Повітрозабірні пристрої необхідно розташувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м. від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м. і по горизонталі — не ближче 25 м.

Припливне повітря подасться у приміщення, як правило, розсіяним потоком, для чого використовуються спеціальні насадки.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення.

Витяжна та припливно-витяжна вентиляція . Витяжна вентиляція складається з очисного пристрою, вентилятора, центрального та відсмоктуючих повітроводів.

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м. над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на. 10 % більшою, ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

У системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря.

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.