Специфічною мовою є мова мистецтва. Вважається, що мова мистецтв, зокрема музики, образотворчого мистецтва, хореографії є невербальною. У ньому є свої засоби виразності, які опосередковано передають інформацію. При цьому, інформація не тільки сприймається шляхом її розуміння, але швидше за шляхом переживання. Художня інформація є обов’язковим засобом художньо-комунікативних процесів.

У педагогіці мистецтва найбільш часто використовується поняття художньої комунікації, припускаючи при цьому обидва види зв’язку: пряму подачу художньої інформації та її сприйняття, розуміння, а також і можливість зворотного зв’язку в різних творчих процесах. Це обумовлено добре обгрунтованою комунікативною функцією мистецтва, зокрема, музики.

Відомо, що комунікативні дії стимулюють діалог мислень, обмін думок, створюють умови для впливу міжособистісного характеру. Щось подібне відбувається в актах художньої комунікації. Художню інформацію отримує виконавець, розуміє і інтерпретує її, пропонуючи до сприйняття слухачам, глядачам. У педагогіці мистецтва також важливу роль відіграє вчитель, який виступає в ролі опосередкованого комунікатора між творцям твори, його інтерпретаторами і слухачами, глядачами, учнями.

Але в мистецтві звуків є види, які мають синтезований характер мови, а саме: вербально-невербальний. Перш за все, це вокальне мистецтво. Вербальність проявляється в виразному вимові слів вокальних і хорових творів, а невербальні – в емоційному тоні-образі, який передає музичний супровід. Якщо позбавити вокальний твір художньо-емоційної складової і просто залишити виразно продекламовані слова під тихий музичний фон, художня інформація може втратити свій закладений сенс. Однак, в такому варіанті теж може бути передана художня інформація.

Музика мимоволі налаштовує на характер сприйняття вимовлених слів. Наприклад, у Китаї існує старовинний жанр, пісенна оповідь, який характерний саме таким способом подачі художньої інформації. Сьогодні він не втратив своєї популярності і придбав сучасні риси: старовинні інструменти замінені сучасними, змісту текстової частини оповідей також відображають актуальні питання життя людей.

Таким чином, в педагогіці мистецтва розробляється і активно використовується художньо-комунікативна парадигма, в якій враховується унікальну мову мистецтва, його синтезований характер, а також існуючі уявлення про комунікативному процесі і його атрибутах в інших науках. Це дає підставу використовувати міждисциплінарний підхід в розумінні суті комунікації в педагогіці мистецтва.

Літературні джерела:

Печерська Елла Пилипівна, Мен Сяо. Феномен комунікації в проекції педагогіки мистецтва. // “Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії”. – Переяслав-Хмельницький, 2016 р. – 298 с