Сварки не тривали б так довго, якби винен у них був хтось один.

Ф. Ларошфуко, французький письменник

Майже завжди доводилося

жалкувати, що сварку

не припинили на самому початку.

Л.М. Толстой,

російський письменник

У складних ситуаціях конфліктного протиборства сторін потрібно за­стосовувати певні тактики (моделі, стилі) поведінки в конфлікті (Р. Мер-тон, Д. Скотт, Д. Смелсер та ін.) – найтиповіші способи діяльності лю­дини в конфліктній ситуації на основі реалізації її внутрішніх спонук, психологічних особливостей особистості. У сучасній конфліктології за­гальноприйнятою класифікацією стратегій поведінки в конфлікті є кла­сифікація К. Томаса – Р. Кіллменна, які характеризують із точки зору на­полегливості індивіда у задоволенні власних інтересів та прагнення збе­регти міжособистісні стосунки.

Застосування певної стратегії (суперництво, співробітництво, комп­роміс, ухиляння, пристосування) залежить від складності педагогічного конфлікту і від особливостей характеру викладача та індивідуально-пси­хологічних особливостей студента. Щоб визначитися у стратегії поведін­ки, треба проаналізувати конфліктну ситуацію:

а) відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;

б) встановити ділову зону конфлікту: як стосується предмет незгоди до навчально-професійної діяльності, до організації навчального процесу, до ділових взаємин;

в) з’ясувати суб’єктивні мотиви участі студентів у педагогічному конфлікті;

г) визначити спрямованість конкретних дій учасників педагогічного
конфлікту.

Стиль конкуренція: «Щоб я переміг, ти повинен програти».

Стиль пристосування: «Щоб ти виграв, я повинен програти».

Стиль компроміс: «Щоб кожен з нас виграв, кожен повинен у чо­мусь програти».

Співробітництво: «Щоб виграв я, ти також повинен виграти».

При уникненні жодна з сторін не досягає успіху, бо проблема за­лишається невирішеною.

Отже, по-перше, тільки в ситуації співробітництва (співпраці) оби­дві сторони конфлікту є у виграші. По-друге, у вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз піднімати­ся над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі. «Хвалу и клевету приемлиравнодушно, и не оспаривай глупца» (О.С. Пушкін).

На основі сукупності індивідуальних особливостей у соціальній пси­хології розрізняють такі типи конфліктних особистостей:

Демонстративна особистість. Частіше такими бувають холерики та сангвініки. У них бурхлива і різноманітна діяльність. Вони часто кон­фліктують, оскільки самооцінка завжди завищена, у них чітко вираже­на демонстрація себе. 

Ригідна особистість. Ці люди не вміють швидко перебудовуватися, змінюватися. Вони шанолюбні, підозрілі, образливі. 

Педантична особистість. Це найточніший конфліктний тип особис­тості: надмірно пунктуальні, придирливі до себе і до інших. Такі люди нудні, нецікаві, але мають виконавчу дисципліну. 

Безконфліктна особистість, яка уникає будь-якої конфліктної вза­ємодії. Такі люди безпринципні і намагаються перекладати відпові­дальність на інших. 

Після виявлення прихованих причин конфлікту можлива корекція проб­леми шляхом аналізу реакції, яка минула, пошуку нових способів налаго­дження спілкування. Перешкодою цього можуть стати нерішучість, власні страхи та ін. Якщо щось змінити вже неможливо, то краще промовчати.

Педагогічна критика студента, негативна оцінка його вчинку можли­ва за умови дотримання викладачем таких правил:

Треба вибирати час і місце, які зручні для критики. Можна висло­вити зауваження студентові наодинці, а можна і навпаки – у присутності групи.

Завжди бути об’єктивним.

Бути конкретним.

Демонструвати свою віру в можливість студентів самостійно ви­правити ситуацію, подолати недоліки.

Обов’язково схвалювати виправлення студента («Дякую!»)

Викладачеві треба вміти також сприймати критику з боку студентів:

подивитися на ситуацію збоку;

зосередитися на самій критиці і не думати, хто критикує;

знайти у критиці цінність;

подякувати студентам за критику.

Викладачеві потрібно пам’ятати, що багато конфліктів суб’єктивного походження. Кожному треба усвідомити, що завжди можна знайти комп­роміс, а конфлікту можна запобігти ще на стадії протиріччя (не доводити до загострення), регулюючи його методом діалогу.