Структура словотвірних значень відприкметникових утворень

(на матеріалі творів М.Коцюбинського)

Інтерпретація словотвірного значення як узагальненої семантичної величини сама по собі недостатня для опису словотвору і створення типології семантики. Для створення типології словотвірних значень потрібно встановити синтаксичні конструкції, в яких відображено поняттєвий аналіз класів об’єктів номінації, на основі цього виявити наявні словотвірні значення.

Процедура встановлення синтаксичних конструкцій ґрунтується на існуванні виразної аналогії між структурою деривата та структурою мотивуючої синтаксичної конструкції, перифрази деривата.
Якщо в традиційному афіксальному словотворі дериваційні процеси розглядаються як умотивоване поєднання твірної основи і словотворчого форманта, то з позиції семантичного синтаксису вони ґрунтуються на складних взаємозв’язках предикатних і непредикатних знаків семантично-елементарних речень, як самостійно або в сполученні з іншими семантично-елементарними реченнями трансформують в реальні деривати [2, 23].

Типовою перифразою для відприкметникових іменників із предметною семантикою є атрибутивне словосполучення, означуваний іменник якого вказує на ономасіологічну базу, а означуючий прикметник — на ономасіологічну ознаку: сивина — сиве волосся, волосся є сиве (Косми чорного волосся подекуди з білими нитками сивини, просто спадали на плечі [1, 75]); покійниця — покійна жінка, жінка є покійною (… побачивши, що Олександра б’є його кохану, не тямлячи, що робить, зарубав покійницю [1, 95]).

Для відприкметникових дієслів характерні дві перифрази. Частина деад’єктивних дієслів семантизується перифразою, в якій ономасіологічна база фіксується дієсловом робити, а ономасіологічна ознака — твірним прикметником: білити — робити білим (Меж зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці [1, 37]). Цій групі прикметників відповідає словотвірне значення “наділяти ознакою”. Друга група відприкметникових дієслів об’єднується спільним словотвірним значенням “набувати ознаки”, що виявляється на основі перифраз, ономасіологічна база яких актуалізується дієсловом ставати, а ономасіологічна ознака — твірним прикметником: дужчати — ставати дужчим (Здалека чути глухий гомін; він наближається, дужчає, охоплює верховіття [1, 55]).

В основі градуального різновиду модифікації лежить словосполучення прикметника і прислівника-модифікатора, який вказує на ступінь вияву ознаки. Відприкметникові прикметники зі спільними словотвірним значенням “неповний вияв ознаки”: трохи блідий — блідуватий (… од блідуватого обличчя, сірих очей і навіть лисини віяло таким спокоєм, що Раїса не могла пустити його так швидко од себе [1, 72]). Наявні деривати із словотвірним значенням “сильний вияв ознаки”: дуже старий — старезний (Тільки в ту альтанку, що під старезним вольським горіхом у садку, не пуска його дикий виноград [1, 172]).

Отже, словотвірні значення деад’єктивних похідних, будучи складовою частиною словотвірної семантики української мови, утворюють цілісну систему категоріальних семантичних величин.

Ірина Біланюк
Науковий керівник — доц. Руснак Н.О.

Використана література:
1. Коцюбинський М. Твори: У 7-й томах. — Т.1. — К., 1973. — 407 с.
2. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. — 1994. — №6. — С.22-28.
3. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. — Івано-Франківськ: Плай, 1995. — 208 с.