Нові технології та глобальні мережі надають студентам нові можливості навчання щодо місця та часу. Виникнення е-навчання вказує на зсув парадигми вищої освіти: зникають поняття одного викладача як єдиного джерела освіти, а також втрачає право на існування концепція навчання “один раз в житті”. Такий зсув змушує вищі заклади переглянути свій традиційний педагогічний та організаційний устрій. А це в свою чергу вимагає нових підходів до системи вищої освіти, оскільки рушійними чинниками тут стають співробітництво, мережі та спільна робота. Головною опорою в практичній реалізації таких задумів є мережа internet. А така умова, в свою чергу, вимагає обмін педагогічними знаннями, навичками та навчальними програмами. Такі поняття як е-навчання, академічна мобільність, гнучкість роботи студента та навчання впродовж всього життя вимагають складних організаційних, економічних, технічних та педагогічних змін. Такі зміни можуть впроваджуватися лише поступово як для студентства, так і для викладацького складу. Новий виклик сьогодення, який дуже часто висвітлюється в новинах – це складність та багатогранність нових стратегій та підходів до навчання, що постійно з’являються по всьому світу.

Стан освіти в Європі

Звичайно, що навіть така гнучка та високотехнологічна система зрештою зустрінеться із неминучими міжнародними перепонами, такими як мовні бар’єри, міцні національні правила та регламент, складні алгоритми обміну академічними кредитами та системами оцінювання між учбовими закладами. Масова освіта та спільні навчальні програми все ще перебувають на ранній стадії розвитку. Залишаються ще не вирішеними до кінця проблеми прямого обміну навчальними курсам та матеріалами, зарахування кредитів та іспитів. На створення мережевого навчального матеріалу витрачаються часові та технічні ресурси, і тому викладачі учбових закладів із спільними інтересами об’єднують зусилля щоб зменшити такі затрати. Результати попередніх подібних проектів показали, що співпраця в такому напрямі можлива, і дає певні результати, оскільки співробітництво є більш результативним ніж суперництво. Завдяки різним ініціативам та проектам за останні 6-8 років з’явилася низка позитивних результатів та нових напрямів роботи.

Політичні освітні схеми

19 червня 1999 року 29 Європейських Міністрів освіти підписали Болонську Угоду, яка зобов’язує всю Європейську освіту до 2010 перейти на єдину Європейську систему. Для забезпечення успішної реалізації цього проекту, висуваються наступні вимоги:

• прийняти систему легкого розпізнавання та порівняння оцінювання (додаток до диплому);

• прийняти систему із лише двома основними навчальними формами: студентською та аспірантською;

• встановити систему кредитів, таку як ECTS;

• стимулювати мобільність навчання при подоланні труднощів;

• використовувати Європейське співробітництво для забезпечення якості навчання;

• забезпечити Європейські критерії викладання та оцінювання у вищій освіті.

Два роки потому з’явилася Празька Офіційна Заява, в якій міністри підтвердили зобов’язання слідувати вимогам Болонської Угоди. Після цього визначилися додаткові елементи пререквізитів такої системи:

• навчання впродовж життя;

• активніше залучення студентів до навчального процесу;

• підвищення привабливості та конкурентоспроможності вищої освіти в інших вузах (аспект трансміжнародного навчання).

У вересні 2003 року міністри Берлінської Офіційної Заяви повторно підтвердили соціальні розміри Болонського Процесу та додали два нових пункти подальшого розвитку системи:

• створення Європейської Вищої Освіти та Європейської Дослідної Діяльності як освітньо-основаної спільноти, що пропагуватиме тісніші зв’язки із Європейською Освітою;

• переглянути стан розвитку освіти, особливо щодо забезпечення її якості, дотримання системи із лише двома формами навчання та визнання дипломів / термінів навчання.

Навчальні програми та курси

Для успішної реалізації співробітництва між навчальними установами, необхідно було спочатку створити спільний підхід до опису програм та курсів, щоб створити спільну робочу атмосферу, згодом почати роботу над дизайном шаблону системи. Тому нижче наводиться перелік ключових термінів:

• навчальна програма складається із певної кількості курсів та присвоєння формальної кваліфікації або ступеня;

• курс може бути частиною більш ніж однієї програми та присвоювати певну кількість кредитів;

• курс складається із певної кількості модулів або навчальних блоків;

• модуль або навчальних блок може бути частиною більш ніж одного курсу;

• модуль або навчальний блок складається із певної кількості навчальних об’єктів;

• навчальний об’єкт може використовуватися у більш ніж одному модулі або навчальному блоці.

Забезпечення якості навчання

Студентство та суспільство вимагають освітніх систем вищої якості:

студенти – оскільки робляться більші фінансові витрати на освіту,

суспільство – оскільки якість навчання гарантуватиме соціальний добробут у майбутньому. Виникнення Системи Забезпечення Якості (QAS) обумовлене конкуренцією зростаючим числом навчальних закладів, що пропонують навчання в мережі internet, а також створенням спільних навчальних програм. Така система відіграє надзвичайно важливу роль серед всіх партнерських вузів, оскільки нагальною є потреба визначення параметрів та методів об’єктивізації за кількома факторами, такими як адміністративні системи, навчальні програми, курси, кваліфікація кадрів, оцінювання студентів та їх кваліфікація. Система ECTS цілком підходить для створення прозорого переходу між програмами та розширення навчальних можливостей студентів. Також полегшується визнання навчальних досягнень студентів, оскільки використовується спільна система оцінювань – кредити та оцінки. Втім, якщо говорити про мережеве навчання, то все ще потрібно розробити систему оцінювання, яка адекватно б відображала знання студента. Доцільне використання мережевого навчання покращує гнучкість, співпрацю та поточну підтримку динамічних навчальних програм. Такий підхід до навчання актуалізує наступні його переваги:

• стандартизація: при розробці навчального курсу чи модуля заздалегідь буде відома величина навантаження, що реалізуватиметься навчальними об’єктами;

• гнучкість: легкість створення взаємозамінних курсів та модулів які можна розбивати на логічні частини та повторно використовувати;

• розподілена розробка курсів та модулів: у процесі визначення, створення, розробки та доставки дизайну навчальної програми, курсу або навіть модуля можуть брати участь кілька вузів;

• пристосовність: курс або модуль можна локалізувати до різноманітного студентського населення або груп.

Технологічні системи та середовища навчання

Досвід попередніх державних та міжнародних проектів сформував політику, що вимагає створення загальних, відкритих систем на противагу окремим групам та власницьким системам. Такий підхід неминуче породжує затримки та додаткові перепони у створенні та розповсюдженні навчальних систем, проте з іншого боку, саме такий підхід дозволяє уникнути проблем сумісності, надлишкових фінансових витрат у створенні системи та її розповсюдженні. Тому важливим є дотримання визнаних міжнародних стандартів е-навчання.

Перша спроба створення Відкритого та Дистанційного Навчання (ODL) носила відтінок відхилення від традицій паперового навчання та фізичних лекцій в аудиторіях. Засоби “нового” навчального формату повинні забезпечувати чотири основні середовища:

1. Простір для створення презентацій, лекцій, текстових медіа, Web сторінок, проекційних медіа, анімації тощо.

2. Робочий простір із необхідним програмним забезпеченням, текстовим редактором, програмним забезпеченням для колективної роботи, електронним робочим журналом / портфоліо і т.д.

3. Навчальний простір із сервісами допомоги, індивідуальної підтримки, бази FAQ, сервісами мережевої бібліотеки тощо.

4. Особистий простір для власних файлів, бази даних, індивідуального навчального плану студента.

Інтегрованою частиною таких засобів є загальне середовище електронного спілкування. Така модель створювалася за принципом середовища ODL.