Різноманіття соціально-значущих інтересів в людському суспільстві обумовлює величезну кількість різних поглядів і уявлень щодо сутності життя, ідеального суспільного устрою, політичних, економічних подій тощо. Таким чином, люди по – різному розуміють і пояснюють дійсність, виражають свої прагнення щодо соціальних статусів, благ та ролей. Таку систему уявлень, поглядів і ідей називають ідеологією. Ідеологія є стрижнем політичної свідомості індивідуального, колективного соціального суб’єкта і вирішальною мірою визначає рівень його політичної культури.Ідеологія – це функціональна характеристика суспільної свідомості, що відображує суспільне буття з позицій інтересів тих або інших соціальних груп, класів та спільнот. Політична ідеологія – це систематизована сукупність ідейних поглядів на владу, на форму державного устрою та способи його збереження або знищення, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Політична ідеологія – це односторонній, соціально-зацікавлений відбиток дійсності.

Ідеологія є обґрунтуванням для практичної діяльності політичних сил і виконує, як правило, мотиваційну, нормативну та мобілізаційну функції. Будь- яка ідеологія спрямована на формування певного типу самосвідомості і прагне охопити якнайбільшу частку суспільства.

Цілісні системи ідей виникають вперше в період Нового часу, зокрема в період перших буржуазних революцій. Вони відкидають релігійну форму і намагаються сформувати привабливі для більшості картини майбутнього суспільства. Все більше місця в них займають економічні і соціальні вимоги. Найвищого пику розквіт ідеології досягає в ХХ столітті, особливо в період, так званої, „холодної війни” між двома антагоністичними політичними системами. З цього моменту політичні відносини і політичні інститути не можуть обходитись без ідеологічного обґрунтування своєї діяльності. Люба ідеологічна система опирається не тільки на систему різноманітних наукових доказів, але і на елементи фанатичної віри.

В науковий обіг поняття “ідеологія” було введено французським вченим А. Дестютом де Трасі в науковому докладі „Проект ідеології” в 1796 році. Він розглядав ідеологію як систему поглядів, спрямованих на захист конституційної монархії. Вона повинна пояснити механізм світосприяння людини через етику, мораль, політику. За часів Великої Французької революції ідеологію розглядали як реальну силу, що відіграє важливу роль у житті людини і суспільства.

Вчені – громадські діячі ХІХ ст. (О.Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Д. Мілль та іншіи) розглядали ідеологію як метод моделювання дійсності, що видається за істину. Моделювання може проводитися за допомогою хибних або недостатньо наукових умов. Таким чином, штучна конструкція – ідеологія, постає в викривленому вигляді і є, по Марксу, різновидом хибної свідомості. Але вже тоді відмічалось, що ідеологія обов’язково базується на елементах наукового знання. Подвійність поглядів на ідеологію привела до того, що ідеологічні доктрини почали розглядати з позицій „своя” правильна і „чужа” неправильна. В. Ленін і комуністи називали марксизм „науковою ідеологією”, а буржуазні доктрини фальсифікаціями. Та чи може ідеологія бути науковою? Існує декілька кутів зору на це питання.

Т.Парсонс визначає ідеологію як універсальну за своєю вагою систему цінностей певного суспільства. К. Маркс та К. Ленк вбачали в ідеології систему цінностей, що легітимують існуючий порядок в суспільстві в інтересах пануючого класу. Е. Шилс розглядав ідеологію як систему поглядів, що виступають в якості політичного світогляду. Ця система спирається скоріше на віру соціально дезорієнтованих мас в періоди суспільних криз. В стабільному суспільстві ідеологія відсувається на другий план. Німецький соціолог К. Маннгейм розглядав ідеологію в двох аспектах. З одного боку, вона виконує позитивну охоронну функцію для суспільства, не дивлячись на те, що вона є формою хибної свідомості. З другого боку, вона несе негативний зміст, коли ми розглядаємо її в якості „революціййної утопії”. В 60-х роках виникла теорія кінця ідеологій. Її автором був Д.Белл, який вказував, що з часом суспільна і політична сфера деідеологізується. Однак поки що ідеологія не зникає. За думкою ряду видатних вчених, в багатьох країнах просто відбувається зміна її форм. У стабільному суспільстві ідеологія є необхідним елементом політичного життя і запорукою політичного плюралізму.

Сучасні вчені відзначають здатність ідеології згуртовувати людей, поєднувати різні види емоційної енергії та спрямовувати їх у політику. Суть політичної ідеології в тому, що будь які панівні верстви у своєї пропаганді проголошують незмінними ті гасла, ідеї і цінності, що найбільше істотні для даного устрою. Політична ідеологія утворює стрижень політичної системи суспільства. Вона обґрунтовує претензії того або іншого класу на владу. Будь-яка ідеологічна система не тільки спирається на систему наукових знань, але і потребує фанатичного служіння ідеї. Питання про співвідношення науки й ідеології вирішується дотепер неоднозначно.

Що є ідеологія і в чому її відмінність від наукової філософської або політичної доктрини, концепції? Ідеологія ототожнюється з процесом діяльності, єднанням теорії і практики, яке підводить маси до перетворення наукових принципів у реальну дійсність. Засобом такого втілення може виступати пропаганда – передача інформації у стислій та доступній формі за допомогою ЗМІ,суспільної думки, буденних пліток. Є ще одна цікава риса ідеології – якщо вона не може існувати без політики, то політика може обходитися без ідеології, наприклад, релігійна або прагматична міждержавна політика.

Таким чином, наука має метою досягнення достовірних академічних знань о природі світа. Ідеологія має на меті формування поведінки людей та маніпуляцію їхньою свідомістю.

Політологія : Упоряд.: Березовський В.В.: Харків: УІПА, 2010 – 218 с.