Ленінізм (більшовизм) – сформувався в Росії на початку ХХ ст. В його основі лежить ідея про Російску імперію, як найслабішу ланку в капіталістичному світі з точки зору безсилості владних структур та величезного революційного потенціалу пролетаріату. Російська соціалістична революція повинна була стати поштовхом до цілої низки соціалістичних революцій у розвинених країнах Західної Європи – Німеччині, Франції, Австрії тощо. Після перемоги світового пролетаріату Росія повинна була за допомогою розвинених країн стати економічно розвиненою державою і влитися у спільноту соціалістичних країн. У дяких країнах – Угорщині, Німеччині відбулися невдалі комуністичні повстання, але були придушені. Ленін закликав до насильницького захоплення влади, слому буржуазної держави, експропріації приватної власності і перетворення її в суспільно – колективну.

Ця ідеологія стала ідейною основою Жовтневої революції. На практиці відбулося усуспільнення виробництва державою, колективізація села, сформувалася потужна політична система диктатури пролетаріату та комуністичної партії. В процесі запеклої громадянської війни багато теоретичних постулатів марксизму було відкинуто. Світової революції не відбулося. Вже на початку 20-х р. В. Ленін змушений був переглянути класичні основи марксизму, що не витримали перевірки часом і почати будувати бюрократичний державний апарат, ввести товарно-грошові відносини, відмовитися від повного узагальнення засобів виробництва, відмовитися від введення ціалістичних принціпів розподілу тощо.

До головних принципів ленінізма цього етапу можна віднести первинність комуністичної партії як єдиного виразника інтересів трудящих, і необхідність розглядати комуністичну доктрину єдиною науково обґрунтованою ідеологією. Єдиним засобом завоювання влади проголошувалася соціалістична революція, державна влада могла виступати тільки в якості диктатури пролетаріату. Таким чином, демократія ототожнювалася з диктатурою пролетаріату.

Держава – головний суб’єкт економічного і політичного розвитку. Ради як орган народовладдя об’єднювали виконавчу, законодавчу і судову владу. Висувається ідея загальної участі народних мас у політичній діяльності і обов’язкова загальна політико-виховна робота у руслі комуністичної ідеології, що передбачало відмову від політичного плюралізму.

Перехід до соціалізму починається з завоювання політичної влади і закінчується знищенням антагоністичних класів. Політичний режим країни Рад став засновником світового комуністичного руху. Наприкінці життя Ленін модернізував деякі з цих принципів, наблизивши їх до соціал-демократичного трактування, але більшість партії більшовиків на чолі з Й. Сталіном виявилася не сприйнятливою до новацій. Перемогло ультрарадікальне крило послідовників “казарменного комунізму” і на багато років в країні затвердився тоталітаризм. Ключове протиріччя комуністичної моделі соціалізму полягає в тому, що коли теорія не співпадала з економічною реальністю, політична практика підгонялася під теоретичні схеми. Партія повністю контролювала усі сфери суспільного життя, держава знищила громадянське суспільство, а чиновники підкорили державу.