Дмитро ЗАГУЛ (псевдоніми І.Майдан, Д.Тиверець, Д.Буковинець, Н.Юрась та ін., 28.8.1890, Мілієве біля Вижниці, Буковина – літо 1944, Колима, СРСР) – український поет, перекладач, теоретик та історик літератури, один з найпроникливіших ліричних голосів українського письменства Буковини міжвоєнного періоду. Народився в багатодітній селянській сім’ї, рано залишився сиротою. Після закінчення гімназії в Чернівцях, яку він відвідував на кошти свого колишнього вчителя початкової школи, навчався на філософському факультеті Чернівецького університету. В 1915 р., при відступі російських військ, як працівник редакції часопису “Нова Буковина”, був насильно інтернований до Росії (Нижній Новгород). Невдовзі йому вдалося втекти на Україну, де він спершу перебивався випадковими заробітками, а згодом оселився в Києві. – Свої перші вірші написав ще гімназистом, опублікувавши їх у газеті “Буковина” (1909). Згодом у “Новій Буковині” з’явилися його поетичні цикли “Весняні мрії”, “Думки”, “Хвилі кохання”, створені під упливом львівського поетичного угруповання “Молода муза”.

В 1913 р. у Чернівцях вийшла у світ його перша поетична збірка “Мережка”, яка залишилася непоміченою. Своїм справжнім дебютом поет вважає другу збірку під назвою “З зелених гір” (1918), яка була витримана в дусі символізму й містила чимало віршів з буковинською тематикою. В цьому ж естетичному напрямку Загул розвивався також у своїй третій збірці “На грані” (1919), де він виступає співцем “чистої краси”. Збірка “Мара” (1919) просякнута похмуро-містичними, соліпсичними мотивами, що тематизують жахіття кривавих боїв і картини екзистенційного хаосу в період громадянської війни. Однак уже наступна книга “Наш день” (1925) свідчить про повне “революційне” перевтілення поета, який починає співати декларативно-оптимістичні гімни новому соціалістичному ладові.

Цей шлях політичного конформізму, який в умовах радянської дійсності був неминучим, досягає зрештою свого апогею у збірці “Мотиви” (1927) з її плакатними закликами й революційними заклинаннями. Однак це вже не могло врятувати поета від тавра “українського буржуазного націоналіста”, тим паче що він належав до літературної організації “Західна Україна”, редагував її альманах. В 1933 р. його було заарештовано й вислано спочатку в байкало-амурські табори, де він працював редактором газети “Строитель БАМа”, а згодом на Колиму, звідки йому вже не судилося повернутися: він помер там улітку 1944 р. від фізичного виснаження, точне місце його поховання досі невідоме. – Загул написав також низку літературно-історичних праць з історії світової літератури (“,Фауст’в історії всесвітньої літератури”, “Генріх Гайне”, “Життя та творчість Фрідріха Шиллера”, “Жорж Занд”, “Ґеорґ Брандес”, “Сучасна лірика в Данії”), розвідки з теорії літератури (“Поетика”, “Дещо про баладу”, “Стара й сучасна строфіка”), дослідження про українське письменство (“Рима в “Кобзарі” Шевченка”, “Спад ліризму в сучасній українській поезії”, “Література чи літературщина?”, статті про творчість Ю.Федьковича, В.Стефаника, П.Тичини, В.Сосюри, В.Еллана-Блакитного, В.Кобилянського, М.Терещенка та ін.), перекладав зарубіжних поетів, зокрема твори Дж.Г.Байрона (“Мазепа”), М.Андерсена-Нексе, німецьких класиків Ґете, Шиллера („Балади”, К., 1927), Гайне („Вибрані твори” в 4-х томах, К., 1930-33), Л.Уланда, Ф.Геббеля, Т.Фонтане.

Проте чимало сил він віддав також інтерпретаціям сучасної німецької лірики (поезія Й.Р.Бехера, В.Газенклевера, А.Ліхтенштайна тощо). – Після смерті поета вийшло у світ кілька книг його творів: “Вибране” (1961), “Поезії” (1966, 1990) тощо. До столітнього ювілею з дня народження поета за ініціативи чернівецького відділення Спілки письменників України та сільської громади Мілієвого, було засновано літературну премію імені Дмитра Загула, яка кожних два роки присуджується українським письменникам за видатні заслуги в галузі літератури й за пропаганду творчості буковинського поета. В 1990 р. в селі Мілієве відкрито пам’ятник поетові роботи чернівецького скульптора Володимира Гамаля. На колишній ІІ (українській) гімназії в Чернівцях, в якій навчався поет, встановлено меморіальну дошку, прилегла до неї вулиця носить сьогодні його ім’я.