Елієзер Штейнбарґ (18.5.1880, Липкани, Бессарабія – 27.3.1932, Чернівці) – їдишомовний єврейський байкар, казкар, дитячий драматург, педагог. Народився у благочестивій єврейській сім’ї в невеличкому бессарабському містечку Липкани. Там же отримав традиційну релігійну й світську освіту. Дуже рано проявилися його педагогічні нахили, і вже юнаком він був учителем їдишу й гебрайської, пізніше багато років працював директором єврейської школи в Липканах. Штейнбарґ був видатним педагогом і видав у 1921 р. в Бухаресті гебрайський, а в 1922 р. в Чернівцях їдиш-буквар зі сповненою фантазії образною абеткою.

Після Першої світової війни Штейнбарґ переселився до Чернівців і розгорнув тут жваву педагогічну й культурну діяльність. Незабаром він став душею єврейського шкільного товариства й рупором та духовним провідником тієї частини чернівецького єврейства, яка на бажала піддаватися асиміляційним процесам і написала на своєму прапорі їдиш як ідеологічну й культурну програму національної ідентичності. Він організував єврейський дитячий театр, репертуар якого заповнював власними п’єсами. Там своїм дзвінким голоском співав при кожній нагоді маленький єврейський хлопчик Йозеф Шмідт, який пізніше став усесвітньо знаменитим тенором (“німецький Карузо”). Штейнбарґ писав поетичні “пурімшпіле”, і переряджені в казкові костюми діти несли єврейське слово від одного дому до іншого. Він гуртував навколо себе єврейських дітей з найбідніших соціальних верств і вивозив їх у літні колонії в підкарпатське село Виженку, де він розповідав їм казки й легенди, навчав їх єврейських народних пісень, читав їм свої чудові байки.

Ця невтомна діяльність не принесла йому, між іншим, ніяких дивідендів, вона було працею “за Божу винагороду”. В 1928 р. поет був змушений емігрувати до Бразилії, позаяк тої платні, яку він отримував у Єврейському шкільному товаристві, йому заледве вистачало на життя. В Ріо-де-Жанейро він керував школою імені Шолом-Алейхема. Повернувшись в 1930 р. назад до Чернівців, Штейнбарґ дав кільком друзям умовити себе видати свої байки. На початку 1932 р. було розпочато друк першого тому з чудовими ілюстраціями Артура Кольника. Проте поетові вже не судилося побачити їх опублікованими. 27 березня 1932 р., після операції на апендицит, невблаганна доля урвала нитку його життя. Відчай чернівецького єврейства важко передати словами – тисячі людей супроводжували улюбленого поета до єврейського цвинтаря, де його було поховано у зарезервованій для дітей частині кладовища, “серед могил розміром з колиску”. Над його спроектованим А.Кольником бетонним надгробком підноситься кольорова стела, на якій зображені фігури й мотиви його байок – стилізована гілка з пташками й метеликами, відтак море, місяць і зорі, обрамлені сценічною завісою з китицями, що обіграє його захоплення дитячим театром. Стилізованими єврейськими літерами там вигравіювані початкові рядки з його байки “Молот і залізо”: “Гірко й сумно, любі діти, в білім світі жити! / От хіба що гарна байка може звеселити”. – Байки (мешолім) є найвартіснішою частиною поетичної спадщини Е.Штейнбарґа.

Крім байок, він писав також казки (мейселах), але вже не у віршованій, а в прозовій формі. Обидва улюблені жанри Штейнбарґа вирізняються від аналогічних творів його попередників насамперед своєю філософською глибиною: за буденними стосунками й відносинами просвічують основоположні екзистенційні проблеми (“Спис і голка”, “Дим і хмара”, “Ворона й канарка” тощо). Крім того, ці байки дуже тісно пов’язані з соціальними й політичними конфліктами свого часу. – Штейнбарґ написав також низку казок для дітей гебрайською мовою. – Після його смерті у Чернівцях був створений комітет з видання його спадщини, завдання якого полягало в тому, щоб зібрати й систематизувати всі розпорошені твори письменника. Відтоді вийшло у світ декілька видань його творів, так, наприклад, у Бухаресті (1934/35 рр., 2 томи), Буенос Айресі (1949) та Тель Авіві (1980).

В 1972 р. його творча спадщина була передана родиною письменника Єврейській Національній бібліотеці в Єрусалимі і в такий спосіб убезпечено її збереженість для майбутніх поколінь. Байкове царство “єврейського Езопа” стало невід’ємною часткою єврейської літератури. – В Чернівцях ім’я письменника носить сьогодні Товариство єврейської культури, одну з центральних вулиць міста, що прилягає до Єврейського національного дому, названо на його честь, а на будинку, де він мешкав, установлено меморіальну дошку.