(Джеймс) Іммануель ВАЙСҐЛАС (псевдонім: Іон Йордан, 14.3.1929, Чернівці – 28.5.1979, Бухарест) – виходець із заможної чиновницької родини єврейського походження, яка відзначалася своїми духовними запитами, шкільний товариш Пауля Целана і його ранній поетичний суперник (нерідко вони обирали для своїх віршів спільні теми, перекладали одних і тих же поетів – сонети Шекспіра, вірші Т.Арґезі, С.Єсєніна). Вже школярем І.Вайсґлас вважався улюбленцем муз: він чудово грав на фортепіано, писав вірші, багато перекладав.

Ще в гімназійні роки молодий поет опублікував у бухарестському часописі „Viaţa romanească“ (“Румунське життя”) німецькі переклади кількох віршів видатного румунського поета 20 століття Тудора Арґезі. В 1940 р. видав за підтримки Арґезі свій переклад знаменитої поеми національного румунського поета Міхая Емінеску „Luceafărul“ (“Вечірня зоря”) у вигляді окремої брошури. У так званий “російський рік” (1940/41) виникли поезії, які згодом були включені до неопублікованої збірки „Gottes Mühlen in Berlin“ (“Господні жорна в Берліні”).

В 1942 р. його разом з батьками депортували в один із “трудових” таборів Трансністрії (нині територія Вінницької області). Вайсґласам вдалося вижити, хоча вони сповна зазнали там нелюдських принижень і знущань. Цей трагічний досвід поет згодом втілив у віршах збірки „Kariera am Bug“ (“Каменоломня над Бугом”, Бухарест, 1947). Після визволення Червоною армією в 1944 р.

Вайсґлас повертається до Чернівців, проте вже наступного року емігрує до Бухареста. Там він працює музикантом у театрі, коректором у видавництві „Europolis“, згодом редактором у газеті „Romănia Liberă“ (“Вільна Румунія”). – Його друга поетична книга „Der Nobiskrug“ (1972), назва якої асоціюється з містичними уявленнями німецьких народних вірувань і може бути лише приблизно перекладена як “Останній рубіж” (мається на увазі останній перепочинок душі в її земних мандрах перед остаточним переходом у потойбічний світ), з’явилася тільки після перерви у чверть століття й була відзначена літературною премією румунської Спілки письменників. – Основною і наскрізною темою творчості Вайсґласа стала трагедія Голокосту, яку він особисто пережив у Трансністрії. Подібно до П.Целана, він невтомно шукав для неї адекватного вираження, проте залишався при цьому в рамках традиційної поетики й метрики. Його новаторство полягало головним чином в ущільненні поетичного вислову, який він намагався довести до граничного стиснення, залишаючи у своїх віршах лише семантичний “каркас” знецінених слів. Він прагнув досягти якомога більшої лаконічності й виразності образної мови, скорочуючи кількість віршованих рядків до мінімуму.

Тому його пізні вірші рідко коли налічують більше двох катренів. Але при цьому вони завжди зберігають чіткий класичний розмір і точну, багату риму. – В Бухаресті Вайсґлас здійснив німецькі переклади творів Васіле Александрі “Князь-деспот”, Васіле Войкулеску “Останні вигадані сонети Шекспіра в перекладі В.Войкулеску”, а також низки поезій Міхая Емінеску. Ще продуктивнішою і багатограннішою була його перекладацька діяльність з німецької на румунську.

Воістину титанічним звершенням став його переклад обох частин “Фауста” Й.В.Ґете (1957 і 1959, премія румунської Академії наук), який він опублікував під псевдонімом Іон Йордан. До творчих досягнень Вайсґласа варто віднести також переклади роману Ліона Фойхтванґера „Erfolg“ (“Успіх”, 1964), оповідних творів Франца Ґрільпарцера „Der arme Spielmann“ (“Бідний шпільман”, 1966) і Адальберта Штіфтера „Granit“ (“Ґраніт”, 1964). Над перекладами Штіфтера письменник наполегливо працював багато років, упорядкував і видав збірку його оповідань „Das alte Siegel und andere Prosa“ (“Стара печатка та інша проза”, 1970), підготував до друку переклад роману „Der Nachsommer“ (“Бабине літо”). В останні роки свого життя Вайсглас важко хворів. Поет помер від пухлини головного мозку.

Свій прах він звелів розвіяти над Чорним морем. В 1994 р. в аахенському видавництві „Rimbaud“ вийшла поетична книга „Aschenzeit: Gesammelte Gedichte“ (“Час попелу: Зібрання віршів”). – У низці віршів поет тематизував також українські мотиви (“Українська пісня”, “Українська Кармен”, “Трепак” тощо).

Творчість даного письменника, як і другі літературні твори, не завжди легко зрозуміти. Навіть дуже здібні учні та студенти не можуть самі справитися з таким завданням. У такому випадку Вам завжди допоможе репетитор. Навіть дистанційно, Ви зможете задати експерту питання, які Вас турбують, і головне, отримати кваліфіковану допомогу у приготуванні домашнього завдання.