Йоганн Ґеорґ ОБРІСТ (26.5.1843, Єнбах, Тироль, Австрія – 18.4.1901, Іннсбрук, Австрія) – австрійський поет, який декілька років працював гімназіальним учителем на Буковині й залишив у культурі краю помітний слід. Народився в альпійському Єнбаху (Тироль) у сім’ї мірошника. Після початкової школи в рідному селі навчався в гімназії Іннсбрука, де одним із його вчителів був тірольський поет і вчений Адольф Піхлер, котрий помітив його поетичне обдарування і спонукав його до перших ліричних спроб.

Обріст вивчав німецьку філологію в університеті Іннсбрука, однак устиг завершити лише т. зв. „Trennium“ – після шостого семестру він добровільно вступив до академічного легіону, який брав участь в австро-італійській війні (битва за Венецію). Літературним трампліном Обріста став заснований ним тижневик „Die Dorflinde“ (“Сільська липа”), який проіснував дуже недовго і в якому він публікував як під власним іменем, так і під численними псевдонімами свої вірші й новели. У 25-річному віці Обріст прибув 1869 р. до Чернівців і працював тут протягом п’яти років суплентом (молодшим учителем) у православній реальній школі. Тут він познайомився з Карлом Емілем Францозом, який на той час уже студіював право у Відні, проте час від часу приїздив до Чернівців.

Разом вони виношують перспективні літературні плани, зокрема щодо видання літературного щорічника „Buchenblätter“ (“Букові листки”), який був започаткований ще в 1864 р. актором і поетом Вільгельмом Капіллері. У цьому альманаху, що вийшов у 1870 р. під орудою Францоза, Обріст надрукував, серед іншого, й вірші з буковинськими мотивами (“Над Прутом”). У тому ж році в Чернівцях вийшла у світ його перша лірична збірка “Георгіни”, яку він присвятив своєму вчителеві А.Піхлеру. Крім оригінальних віршів, ця збірка містила також переклади зі східнослов’янських мов (Пушкін, Воробкевич). Інтерес Обріста до української культури знайшов свій вияв у зацікавленні творами великого українського поета Т.Г.Шевченка – в 1870 р. він опублікував у Чернівцях невеличку книжечку „Taras Grigoriewicz Szewczenko. Ein kleinrussischer Dichter. Dessen Lebensskizze samt Anhang, bestehend aus Proben seiner Poesien, in freier Nachdichtung“ (“Тарас Григорович Шевченко, малоруський поет. Нарис його життя з додатком, що містить проби його поезії у вільному перекладі”). Видання включало в себе 14 переспівів віршів і поем Шевченка.

Це було перше чужомовне видання Шевченка, здійснене у книжковій формі, яке з’явилося в час, коли український поет був ще майже незнаний на Заході. – В 1871 р. Обріст устиг ще видати третій випуск альманаху „Buchenblätter“, перш ніж в 1873 р. його було переведено у богемське містечко Траутенау, де він кілька років викладав у місцевій гімназії. В 1875 р. Обріст повернувся назад до Іннсбрука й обійняв там посаду секретаря університетської бібліотеки. Водночас він редагує часопис „Der Bote für Tirol und Vorarlberg“ і співпрацює з такими друкованими органами, як „Münchener fliegende Blätter“. „Album des literarischen Vereins Nürnbergs“, „Frankfurter Dichtergarten“ та ін. Проте він і далі підтримує тісні стосунки з Буковиною. Під іменем Ганса Єнбаха поет публікує свої нариси “Чернівецькі прогулянки” та оповідання “Ютта фон Штрасберґ” в альманаху Генріха Надлера „Bukowiner Hauskalender“.

Він належав також до співробітників ювілейної антології Л.А.Штауфе й М.Амстера „Poetisches Gedenkbuch“ (1875). В 1883 р. у Чернівцях виходить ще одна невеличка збірочка віршів під назвою „Für Igls! Neue Gedichte“ (“Для Іґлс! Нові поезії”), яка також містить буковинські мотиви (“В буковому лісі”). Його перу належать також наукові праці, присвячені тирольським поетам: “Іпполіт Ґваріноні: До історії тирольської культури” (1867), “Поет Герман фон Ґільм: Біографія” (1874), “Роберт Ляйхляйтнер. Тирольський автодидакт” (1878) та ін. – Останні роки життя Обріста були затьмарені конфліктами з іннсбруцькими клерикалами, які угледіли в ньому небезпечного дисидента, котрий своїми висловлюваннями й творами підриває засади католицької віри.

Ця боротьба коштувала поетові багато душевних і фізичних сил і дочасно звела його в могилу. Поета поховали на міському цвинтарі Іннсбрука, його літературна спадщина знаходиться сьогодні у міському архіві тирольської столиці й ще чекає на своїх дослідників.