Клара Блюм (китайське ім’я: Джу Бай-лан, 27.11.1904, Чернівці – 4.5.1971, Ґуанчжоу (Кантон), КНР) була донькою заможного буковинського дідича й довголітнього депутата крайового сейму Йозефа Блума та Ціпре Канер-Машлер зі Станіслава. Після розлучення батьків вона перебралася з матір’ю до Відня, де відвідувала гімназію, а з 1923 р. студіювала психологію. Журналістську діяльність почала в газетах „Ostjüdische Zeitung“ (Чернівці), „Arbeiterzeitung“, „Wiener Morgenzeitung“, „Menorah“(Відень), „Jüdische Rundschau“ (Берлін) статтями сіоністського спрямування.

В 1929 р. стала членом соціал-демократичної партії Австрії, виступала за єдиний фронт з КПА. В 1934 р. за вірш „Балада про покору“ була нагороджена літературною премією Міжнародного об’єднання революційних письменників – двомісячною поїздкою до СРСР, яка розтягнулася на одинадцять років. У Москві вона зустріла китайського комуніста й театрального режисера Джу Сянь-ченя, закохалася в нього й провела з ним чотири щасливих місяці. Проте невдовзі він безслідно зник, і всі спроби віднайти його як в СРСР, так і в Китаї, виявилися марними (як з’ясувалося пізніше, він став жертвою сталінських репресій). В 1935 р. Клара Блюм приймає радянське громадянство.

У 30-ті рр. вона активно співробітничає в антифашистських часописах „Das Wort“ та „Internationale Literatur“, які виходили в Москві, зав’язує тісні контакти з німецькими літераторами-емігрантами лівої орієнтації Йоганнесом Р. Бехером, Віллі Бределем, Фрідріхом Вольфом. В 1938 р. Клару Блум приймають у члени німецької секції Спілки радянських письменників. Після нападу Німеччини на Радянський Союз вона проводить велику пропагандистську роботу для Червоної армії, виступаючи по радіо зі зверненнями до німецьких солдатів, закликаючи їх припинити війну проти СРСР і повернути зброю проти нацистського режиму. Видані в СРСР збірки віршів „Erst recht!“ (“Лише тоді!”, 1939), „Die Antwort“ (“Відповідь”, 1939), „Wir entscheiden alles“ (“Ми вирішуємо все”, 1941), „Donauballaden“ (“Дунайські балади”, 1942), „Schlachtfeld und Erdball“ (“Поле битви і земна куля”, 1944), сповнені бойових, оптимістичних мотивів, ставлять її в перший ряд німецьких антифашистських авторів. – Тривалий час Клара Блюм намагалася отримати від радянських органів дозвіл на виїзд із Радянського Союзу.

В 1947 р. їй нарешті вдається зібрати всі необхідні документи й емігрувати до Китаю, де вона сподівається натрапити на слід свого коханого, який, на її переконання, повернувся на батьківщину за завданням Комуністичної партії Китаю, щоб готувати там соціалістичну революцію. Ця наївна віра невдовзі жорстоко розбилася, проте поетеса залишається в Китаї в пам’ять про своє велике кохання. Вона працює редактором у видавництві, викладає німецьку мову й літературу в університетах Пекіна, Нанкіна, Ґуанчжоу. В 1954 р. Клара Блюм отримує китайське підданство. В Китаї були написані її роман „Der Hirte und die Weberin“ (“Пастух і ткаля”, 1951), створений за мотивами китайської народної легенди, збірка оповідань „Das Lied von Honkong“ (“Пісня Гонконґа”, 1959), поетична збірка „Der weite Weg“ (“Далекий шлях”, 1960), які з’явилися у видавництвах НДР. Разом з Карлом Діцем вона перекладає зразки китайського народного епосу, укладає антологію китайських новел „Das chinesische Dekameron“ (“Китайський Декамерон”, 1958). – У віршах 30-х рр. поетеса звертається до буковинських мотивів (“Чернівецьке ґетто“, “Старі Чернівці“, “Садаґурський вундеррабі”).

Згодом діапазон її творчості розширюється й набуває яскраво вираженого інтертекстуального характеру – з’являються переклади й переспіви з літератур народів СРСР (в тому числі з української – твори Т.Г.Шевченка, П.Тичини, М.Рильського), російської, єврейської та китайської літератури, з якими вона почувала себе найтісніше спорідненою. – В 2001 р. китайська германістка Жідонґ Янґ видала ошатний том вибраних творів Клари Блюм зі своїми коментарями (Klara Blum. Kommentierte Auswahledition. Hrsg. von Zhidong Yang. – Wien; Köln; Weimar: Böhlau Verlag 2001. – 652 S.). Він дає змогу цілісно охопити її розпорошені й сьогодні вже вельми важкодоступні поетичні та прозові твори і, вперше за багато десятиліть, створює компактну джерельну базу для літературознавчих студій.