Моше Альтман (8.5.1890, Липкани, Бессарабія – 21.10.1981, Чернівці) – єврейський (їдиш) письменник. Походить із родини бессарабського ремісника. Початкову освіту здобув у єврейській релігійній школі (хедер) свого рідного містечка Липкани, відтак відвідував гімназію в Кам’янці-Подільському, яку закінчив у 1908 р. В 1914 р. опублікував свої перші вірші в одеській єврейській газеті “Унзер лебн” (“Наше життя”).

Відтоді багато друкується в єврейських періодичних виданнях, де виступає передусім як оповідач і драматург. В молодості письменник багато мандрував по світу, жив у Румунії, Франції, Бразилії. На початку 30-х рр. він перебирається до Бухареста, де редагує їдишистський журнал “Ді вох” (“Тиждень), але зі зростаючим румунським антисемітизмом і приходом до влади румунського диктатора Антонеску переселяється в 1940 р. до Кишинева, стає радянським підданим і членом Спілки письменників СРСР. З початком Другої світової війни Альтман разом зі своєю родиною евакуювався в глибину Радянського Союзу, в 1943-44 рр. проживав у Москві.

В 1944 р., після звільнення Буковини Червоною армією, він отримав посаду завідувача літературною частиною новоствореного Державного єврейського театру в Чернівцях (театр Ґольдблата), з ентузіазмом почав відроджувати єврейське духовне життя. Але невдовзі, за доносом одного з колег-письменників, проти нього розпочали безприкладну політичну кампанію цькування, наліпивши йому ярлики сіоніста, троцькіста й космополіта. 16 квітня 1949 р., серед білого дня, його було заарештовано органами НКВС на одній з чернівецьких вулиць і відправлено до Кишинева, де він був ув’язнений. Після короткого слідства з наперед сфабрикованими звинуваченнями майже шістдесятилітнього письменника засудили до десяти років Сибіру й вислали у Тайшет (Іркутська область), де він у неймовірно важких умовах пробув до 1955 р. в одному з сумно відомих радянських концтаборів. Лише після повної політичної і правової реабілітації письменник отримав змогу повернутися назад до Чернівців – фізично зламаною людиною, життєві сили якої були майже вичерпані. – Перша збірка оповідань Альтмана під заголовком “Міраж” (“Бленденіш”) з’явилася в 1926 р. в Румунії. В 1935 р. письменник опублікував збірку новел “Віденська карета” (“Ді вінер карета”; друге, доповнене видання цієї книги вийшло 1980 р. в Москві).

У цих збірках, як і в романах “Медріш Пінхас” (1936) і “Метелики” (“Шметерлінґен”, 1938), він зображував єврейське життя Бессарабії наприкінці 19 – на початку 20 ст. Альтман відомий також як драматург, перекладач і публіцист. Для єврейського театру в Чернівцях він написав кілька оригінальних драм (“Дочка Ефти”, 1947) і низку переробок творів єврейських класиків (І.Л.Перец “На покутному ланцюгу”, 1946, А.Ґольдфаден “Десята заповідь”, 1948). Щоб урізноманітнити репертуар театру й зробити його привабливішим для публіки, він перекладав на їдиш п’єси популярних зарубіжних і російських авторів (“Скупий” Ж.Б.Мольєра, “Без вини винні” О.Островського, “Лисички” Л.Гельмана, “Російське питання” К.Симонова, “Інспектор іде” Дж.Б.Прістлі та ін.). У цьому зв’язку варто також згадати його скетчі (“Сімхе-ве-сосел”) й пісні (“Ґаврош”, “Джон Булл”), які він писав для відомої єврейської актриси й виконавиці шансонів Сіді Таль. – В 1949 р. Альтман опублікував книгу оповідань воєнних часів “Коріння” (“Дер ворцл”), яка згодом вийшла також у російському перекладі (М., 1959).

Вибрані твори письменника були видані також у Нью-Йорку (1955). Після заснування у Москві їдишомовного журналу „Совєтіш геймланд” М.Альтман став одним із його найактивніших авторів, у 1980 р. як додаток до журналу з’явилася збірка його новел „Байм фенцтер” („Біля вікна”). В останні роки життя письменник працював над своїми мемуарами, які він писав російською мовою і назвав “Нотатки старого” (частково опубліковані в газеті „Черновіцер блетер”, 1992, № 14). Важливе місце відведено в них також табірним спогадам. – Коли письменника не стало, радянський режим угледів у ньому яскраво вираженого “інтернаціоналіста” й розпорядився поховати його на християнському цвинтарі, хоча останньою волею письменника було бажання бути похованим на єврейському кладовищі біля свого друга Елієзера Штейнбарґа.

Сьогодні оповідання й романи М.Альтмана видані в багатьох країнах світу. На будинку № 23 по нинішній вул. О.Кобилянської, де письменник проживав з 1961 по 1981 рр., встановлено меморіальну дошку роботи чернівецького художника Юрія Шелегіна.