Сидір Воробкевич (також Ізідор, псевдонім Данило Млака, 5.5.1836, Чернівці – 19.9.1903, там само) – письменник, композитор, педагог, фольклорист, етнограф, “один із перших жайворонків українського Відродження” (І.Франко), який писав також німецькою та румунською мовами. Походив із родини православного священика, рано залишився круглим сиротою, виховувався дідусем і бабусею у містечку Кіцмань, де навчався у початковій школі. Свою освіту продовжив у німецькій гімназії та духовній семінарії в Чернівцях, після чого був висвячений у священики й протягом семи років виконував обов’язки духовного пастиря в буковинських селах Давидени й Руська Молдовіца. – Свої перші вірші Воробкевич опублікував у 1863 р. під псевдонімом Данило Млака у львівському альманасі “Галичанин”.

Відтоді його твори часто з’являються в літературних часописах Галичини й Буковини, проте свою єдину опубліковану за життя збірку віршів “Над Прутом”, яка з’явилася у 1901 р. завдяки старанням І.Франка і з його передмовою, він побачив лише незадовго до смерті. В 1867 р. поет оселився в Чернівцях, де упродовж багатьох років викладав музику й співи у духовній та вчительській семінаріях, у німецькій гімназії і в реальній школі. В 1868 р. Воробкевич кілька місяців брав приватні уроки композиції у професора Віденської консерваторії Франца Кренна, а після заснування Чернівецького університету імені Франца-Йосифа (1875) став професором літургійного церковного співу на теологічному факультеті.

Як музичний педагог він видав численні підручники німецькою та українською мовами (“Підручник з музичної гармонії”, “Загальний посібник з музики”, декілька збірок пісень для початкових шкіл і гімназій). Його зібрання буковинських народних пісень охоплює українську, румунську, німецьку та єврейську пісенну спадщину краю. Ця збірка пісень привернула свого часу увагу німецького композитора Йоганнеса Брамса, з яким поет листувався.

Сам Воробкевич писав церковні й світські твори (гімни, літургійні хори, псалми), він поклав на музику чимало німецьких, українських та румунських текстів, його перу належать також переклади низки українських народних пісень німецькою мовою. – Найінтенсивнішу громадську й культурну діяльність Воробкевич розгортає в 70-80-ті роки 19 ст. В цей час він публікує багато віршів, пісень, оповідань, драм.

У своїй ліриці він виступає насамперед як співець Буковини (“Мій краю милий, дорогий!…”, “То моя Буковина”, “Рідна мова”, “Над Прутом”, “Гуцульська доля” та ін.), в оповіданнях та в епічній поезії він надає перевагу українським історичним сюжетам (“Турецькі бранці”, “Нечай”) або локальним історіям із селянського життя (“Циганка”, “Хто винен?”). З його драматичних творів варто насамперед назвати такі п’єси, як “Гнат Приблуда”, “Новий двірник”, “Убога Марта”, які неодноразово ставилися на народних сценах. Великий успіх у публіки мали його оперети “Каспар Румпельмайєр” (німецькою мовою) та “Золотий мопс” (українською мовою), у народному середовищі були популярними його короткі гумористичні оповідання про фіктивне місто Безглуздів та його недотепних мешканців – “безглуздівців”.

Як один із засновників українського культурного товариства “Руська бесіда” і голова українського Літературно-драматичного товариства (з якого в 1899 р. постало музичне товариство “Буковинський Боян”), Воробкевич вів велику просвітницьку роботу, активно співробітничав з такими друкованими органами, як “Буковинська зоря” чи “Буковинський календар”, заснував перший український літературний альманах “Руська хата” (1877), який змістовно й за мовою був близький до справжніх народних джерел.

Чимало творів Воробкевича популярні й сьогодні – так, наприклад, його драми “Гнат Приблуда” і “Пан мандатар” належать до репертуару Чернівецького обласного музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської, його найкращі вірші включені до шкільних підручників, деякі стали популярними піснями й романсами (“Заграй ми, цигане старий”). На будинку по колишній Францесґассе (сьогодні вул. 28 червня) встановлено меморіальну дошку, на початку 90-х рр. у сквері навпроти колишньої митрополичої резиденції йому встановлено пам’ятник. Ім’я Воробкевича носить сьогодні Чернівецьке училище мистецтв, щороку кращим буковинським педагогам і митцям присуджується премія ім. С.Воробкевича.