Найважливішим досягненням і водночас яскравим свідченням якісного оновлення інформаційного мовлення у період перебудови стала ранкова інформаційна програма. Вона була створена у відповідь на кампанію модернізації радянської системи, проголошену Михайлом Горбачовим. Щоб провести задумані реформи, новий радянський лідер взяв курс на запровадження демократичного стилю керівництва, закликав до гласності в управлінні державою та до плюралізму думок у рамках соціалістичного вибору.

Слід зазначити, що заклик цей мав для журналістів революційне значення, бо знаменував собою своєрідний перехід від періоду мовчазного однодумства до свободи слова. Проте свобода ця була з повними обмеженнями. Якщо гласність означала право на обізнаність з усім тим, що відбувається у світі й країні, право одержувати й поширювати правдиву інформацію, не побоюючись за наслідки, то заклик до плюралізму означав не що інше, як витончений спосіб регламентації діяльності “підручних”. Радіожурналістам було дозволено показувати усю множинність істин, увесь спектр політичних поглядів, але за умови, якщо вони не будуть виходити за межі соціалістичного вибору. В саме ж це поняття соціалізму вкладався дещо оновлений лад уже відомого казарменого зразка.

Ось саме на цих засадах – гласності, плюралізму, демократії – й розробив концепцію нової інформаційної програми головний редактор Головної редакції інформації В.Рєзніков.

Перший випуск ранкової інформаційної програми з’явився в ефірі 1 січня 1988 року. На відміну від ранкового випуску, що вона замінила, нова програма лунала в ефірі уже не пів, а цілу годину – з 8.00 до 9.00. Складалася вона із кількох частин: “афішки”, що анонсувала найважливіші матеріали; випуску новин, що, як правило, зачитували диктори; аналітичної частини, де поглиблено досліджувалися щойно передані новини та повідомлялися інші актуальні матеріали; і, нарешті, короткого резюме – заключного нагадування суті раніше переданих новин та аналітичних матеріалів. Крім того, програма містила чимало прагматичної інформації – відомостей про погоду, стан посівів, рівень води в річках, відповіді на запитання радіослухачів, огляд пошти тощо. Усе це не регламентувалося жорстким розкладом передач і подавалося після музичних відбивок та пауз.

З першого дня свого існування нова програма стала потужним інструментом перебудови. Вона відкрито й чесно повела мову про помилки минулого й нелегкі шляхи досягнення намічених перетворень, стала пропагувати нові методи й підходи до розв’язання назрілих проблем. На конкретних прикладах і зразках ранкова програма прагнула показати, як перебудова втілюється в життя: через демократизацію та гласність, через економічну реформу, духовно-моральне оздоровлення суспільства, нові підходи до соціальної політики.

Висвітлюючи й узагальнюючи досвід перебудови, інформаційно забезпечуючи цей процес, ранкова програма й сама стає прикладом для наслідування. Вона зламала застарілі принципи класичного радіомовлення, за яким журналісти мали тільки писати, а диктори – тільки зачитувати їхні тексти. Наперекір цим принципам і традиціям, які лише породжували знеосібку та вузьку спеціалізацію радіопрацівників, творці ранкової програми стали практикувати редакторський метод ведення передач. Крім дикторів, ранкову програму почали вести ще й радіожурналісти – люди, які готували програму до виходу в ефір. Природно, у порівнянні з дикторами вони були грунтовніше ознайомлені з її змістом, а відтак і краще від них могли подати в ефір написане.

З часом, із розвитком цього методу, журналісти стали не тільки коментувати новини, а й показувати складні взаємозв’язки порушених проблем, наголошувати на закономірностях чи тенденціях суспільного розвитку, або ж, навпаки, – на їх випадковості й невмотивованості. Уже одне це нововведення незмірно розширило можливості аналітичної інтерпретації фактів, змінило саму тональність мовлення, посилило особистісні моменти у викладі новин та їх коментуванні.

Змінилася й манера спілкування зі слухачами. Вона стала природною, ненав’язливою, орієнтованою на повагу до людини.

Проте змінилася не тільки форма, а й зміст ранкового мовлення. У центрі уваги опинилися не просто події й процеси, а насамперед люди, безпосередньо причетні до них. За допомогою цих людей інформаційна служба стала боротися із рутиною, утверджувати атмосферу критики, ініціативи та пошуку. Спілкування із людьми, які відчули себе особисто причетними до процесів соціального творення, дало змогу творцям ранкової програми розробляти назрілі проблеми сміливо й глибоко, пристрасно й кваліфіковано.

Підтримуючи ентузіастів, поширюючи їхній досвід, ранкова програма разом із тим захищала їх від тих, хто вважав розширення гласності ледь не образливим для чиновницької гідності. Силою критичного слова вона боролася проти тих, хто чинив опір та заважав перебудові.

Нова форма мовлення стала логічним завершенням багаторічних пошуків інформаційної служби, спрямованих на поєднання двох способів відображення дійсності повідомлення фактів та їх інтерпретацію. Разом із іншими ЗМІ вона стала, говорячи словами проф.В.Здоровеги, “тією могутньою інтелектуальною силою, яка зруйнувала заскорузлі догми, допомогла суспільству краще пізнати себе, зрозуміти свою історію, сучасний стан, пробудити національну свідомість народу”.

Важливою прикметою інформаційного мовлення у роки перебудови стали прямі ефірні передачі.

Серед загалу цих передач своєю суспільною значимістю вирізняються трансляції сесійних засідань Верховної Ради України, які інформаційна служба налагодила у 1990 році. Організація таких передач дозволила слухачам стежити за роботою найвищого законодавчого органу держави, незмірно розширила їхню обізнаність із процесами законотворення.

Ще однією привабливою новинкою тих років стало “телефонне радіо”. З його появою слухачі дістали можливість одержувати відповіді на свої телефонні звертання на радіо прямо із студії у момент передачі. Застосування телефону в практиці прямоефірного мовлення породило ціле сімейство передач, у створенні яких почали брати участь самі.

Останній, до речі, є новим у практиці інформаційної служби. Він зобов’язує журналістів враховувати усю множинність істин, точок зору та поглядів, що виражають інтереси певних суспільних груп. Важливим показником плюралізму сучасних інформаційних передач є збалансованість викладу – автор подає різні факти, пов’язані з об’єктом відображення, включно й такі, котрі суперечать іншим; або подає протилежні погляди у питанні, що в даний момент хвилює громадськість. За таких обставин плюралізм інформаційного мовлення стає своєрідним радником як для слухачів, так і для владних структур, допомагає їм враховувати увесь спектр суспільних настроїв, сприяє розв’язанню протиріч, що виникають у суспільстві, виробленню оптимальних засобів та шляхів здійснення завдань новотворення.

Необхідно зазначити, що більшість із згаданих принципів уже закріплена законодавче і покладена в основу практичної діяльності телерадіоорганізацій. Вони стали своєрідними гарантами основоположного права особи в демократичному суспільстві – права на інформацію.

Слідом за цим, спокійно й по-діловому, була проведена реорганізація інформаційної служби, яка дісталась нам у спадок від Радянського Союзу. У Києві було створено Творчо-виробниче об’єднання інформаційних та публіцистичних програм, що стало забезпечувати підготовку інформаційних передач на всю територію України. Зі столиці України також продовжувалося мовлення редакцій, що адресують свої передачі зарубіжним слухачам. Усі інші інформаційні радіоредакції були переформовані або й створені заново в адміністративно-територіальних центрах України. Зокрема, 23 із них запрацювали в обласних центрах і 46 у містах обласного підпорядкування.

Українське радіомовлення у роки перебудови (1982-1991 рр.) – Частина 2