Варіант перекладу

У перекладознавстві підставно вважати кожен переклад певного тексту варіанта першотвору – інваріанта. Таких варіантів однією мовою може бути навіть кількадесят. Наявність попередніх варіантів створює певну традицію: в більшості випадків новий перекладач зважає на досвід попередників (часто й на досвід перекладачів на інші мови). В.Вересаєв писав у передмові до свого перекладу “Іліади”: “Якщо ми допускаємо колективну співпрацю, так би мовити, в просторі, то чому не допускаємо такої ж співпраці й у часі, між усім ланцюгом перекладачів, які йдуть один за одним. Все добре, все вдатне новий перекладач повинен повною жменею брати з попередніх перекладів… не переносячи… механічно, а органічно переробляючи у свій власний стиль, точніше в стиль першотвору, як його сприймає даний перекладач”. Такою настановою керувався аж ніяк не лише Вересаєв.

Велику вагу має розгляд традиції перекладу одного тексту як поступового наближення до створення оптимального еквівалента першотвору. Критика попередніх перекладів та загальний рівень сучасної теорії перекладу створюють той рівень, нижче якого перекладач не може перекладати; коли ж він працює нижче цього рівня, то його праця буде визнана незадовільною. Саме в цьому полягає внесок критики і теорії перекладу в удосконалення перекладацької практики.

Якщо попередні переклади невдалі, то створюється варіант не першотвору – інваріанта, не варіант семантико – стилістичної структури (ССС), але ССС першого помилкового перекладу. Створюється ціла традиція викривлень першотвору. Напр., на незугарний рос. переклад поезії Ботева “Хаджі Димитр”, який зробив 1931 С.Городецький, орієнтувалися Я.Кондра (1932, Львів) і В.Левік (1941):

У Ботева герой відкидає рушницю й розбиту шаблю. В перекладах вони випали з рук. Домінантний образ знижено Городецьким, а відтак Кондрою. Левік помилку навіть посилив: Ружья и сабли не держат руки.
Незрідка варіанти перекладів наявні вже в перекладі назви творів. Так, вірш Й.В.Гьоте “Erlkonig” різними українськими перекладачами тлумачився як “Вільшаний цар” (П.Куліш), “Лісовий цар” (Б.Грінченко), “Вільховий король” (Д.Загул), “Вільшаний король” (М.Рильський).

Зіставний аналіз перекладацьких варіантів допомагає удосконаленню практики перекладу, а також дає вагомий матеріал для розуміння творчої індивідуальності перекладачів. Такий аналіз плідний не тільки з погляду критики перекладу, а й для вироблення рекомендацій часткових і загальної теорії перекладу.