Наочність є одним з основних дидактичних принципів школи. Принцип наочності вимагає, щоб процес навчання будувався на основі живого сприймання учнями конкретних предметів і явищ об’єктивної дійсності, їх зображень. Чуттєве сприймання навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню в учнів ясних, точних уявлень, активізує їх мислительну діяльність, є дійовим засобом свідомого засвоєння знань.

Наші відчуття, сприймання, уявлення, що набуваються з чуттєвого досвіду, є вихідним пунктом, початком пізнання, джерелом наших знань про навколишню дійсність. Вони дають матеріал для вищого ступеня пізнання – мислення.

Застосування наочності в навчанні збагачує сприймання і уявлення учнів, допомагає формуванню в них наукових понять, кращому осмисленню навчального матеріалу, його конкретизації. Свідоме засвоєння знань основане на поєднанні теорії з практикою, з життям.

Зв’язок навчання з життям, з продуктивною працею розширює коло конкретних уявлень учнів, відкриває широкі можливості для безпосередніх спостережень, активізує їх аналітико-синтетичну діяльність, мислення.

Проте педагогіка розглядає чуттєве сприймання (наочність) не як самоціль, а як засіб, як вихідний момент, пізнання. Чуттєве пізнання ще не розкриває внутрішньої природи явищ, їх суті. Для заглиблення в суть явищ, тобто для наукового пізнання об’єктивної дійсності, потрібне мислення, що здійснюється у формі понять, суджень, умовиводів і вимагає засвоєння наукових законів, теорій.

Будь-який закон, наукове положення сприймаються не відчуттями, а з допомогою абстрактного мислення.

Важливим з цього погляду при застосуванні принципу наочності є правильне розуміння конкретного і абстрактного в процесі пізнання.

Чуттєве сприймання навчального матеріалу, особливо учнями молодшого віку, зумовлюється особливостями їх мислення, природний шлях якого йде від конкретного до абстрактного. Процес засвоєння знань іде по двох основних лініях; як безпосереднє засвоювання і опосередковане.

Поняття і абстрактні положення учні засвоюють через конкретні образи, які вони сприймають безпосередньо. Безпосереднє набування знань ґрунтується на особистому спостереженні предметів, фактів і явищ, па життєвому досвіді учнів. Цей шлях набування знань найбільш правильний і необхідний тоді, коли в учнів немає відповідних конкретних уявлень для утворення понять, засвоєння законів, певних висновків, тобто для пізнання наукової істини.

Другий шлях – опосередковане набування знань, коли об’єкт вивчення учні уявляють собі за допомогою живого слова, читання підручника, книжки. Живе слово вчителя узагальнено передає суть предмета. Проте наочне сприймання і в цьому разі відіграє важливу роль, бо без наочності, особливо в молодшому шкільному віці, уявлення будуть неповними, неточними.

У практиці викладання основ наук у школі використовуються різні форми і засоби наочності. Найрізноманітніші прилади, моделі, картини, таблиці, телебачення, натуральні предмети, кіно тощо – все це має забезпечити чуттєве сприймання учнями навчального матеріалу. На основі набутих конкретних уявлень у них розвивається абстрактне мислення. Учні вчаться робити узагальнення, висновки, пізнають наукові закони.

Слова, засвоєні терміни, теоретичні положення, підкріплені наочним уявленням про предмети, набувають глибшого змісту. Утворені на цій основі поняття становлять необхідні компоненти свідомих і міцних знань.

Наочне спостереження не дасть потрібних результатів, якщо воно обмежується простим спогляданням об’єкта. Але коли спостереження підкріплене словесним поясненням, воно активізує процес сприймання. Слово в даному разі спонукає учнів до абстрактного мислення.

Взаємодія слова і наочності в навчальному процесі сприяє свідомому опануванню знань, активізації пізнавальної діяльності учнів.

Відомості про автора: С. Ф. Збандуто