Вираження причиновості у складному реченні з недиференційованим зв’язком

Складні безсполучникові конструкції причини становлять сполуку двох частин, друга з яких обґрунтовує, мотивує, називає причину того, про що говорять у першій: Сім ночей він, бувало, не спить: від тих ран його тіло болить (М.Івасюк). Змістова ознака обґрунтування попереднього закріпила за мотивуючою частиною постпозицію, яка й визначає структурний характер даного різновиду. Потребу у називанні обґрунтування попередньої дії викликає значеннєве наповнення першої частини. Його зумовлюють передусім семантико-граматичні ознаки предикативного члена першого складника. Обґрунтування з називанням причини дії, зазначеної у першій частині, вимагається наявність заперечення при різних формах присудків.

Причинове обґрунтування стає необхідним і в тих випадках, коли присудок першої частини передає волевиявлення, виражене наказовим способом дієслова, або іншими формами: Вставай, вітай, пісні твори: вода ж побігла степом, ланом! (М.Івасюк).

Поширюючи цю думку, скажемо, що характер обґрунтування вимог чи наказів буває різним. Друга частина або дає причинове пояснення вимогам чи пропозиціям, вираженим бажально, як-от: Можеш заспокоїтися: я про все знаю (П.Загребельний); Пошли ж ти її долю, – вона молоденька (Т.Шевченко), або зауважує, що станеться при невиконанні наказу, наприклад: Не кидай іскри в попіл: і сама згорить, і все село спалить (М.Івасюк).

Мотивацію може викликати вираження присудка першого компонента умовним способом, що передає бажання, можливість дії, якій у другій частині дається причинове пояснення: Припала б, здається, до того зеленого листочка, сміялася і плакала – так люблю (Панас Мирний).

Причинове обґрунтування ґрунтується на співвідношенні видочасових і способових форм. У цих реченнях спостерігається подвійне вираження темпоральної послідовності. Перша частина, яка сприймається як передумова дії обґрунтування, закладеної у другому компоненті, може передавати дію і як наступну і як попередню. Часові вираження формули “попереднє-наступне” сприймається як “пряма” послідовність, а “наступне попереднє” -виражає зворотну послідовність.

Значення “прямої”” виявляється співвідношенням присудків, виражених формами, що відтворюють об’єктивний час:

а) минулого і теперішнього часу: Люди сховалися надійно -земля, мати всього живого, захищає їх своїми теплими грудьми (М.Стельмах); б) теперішнього і майбутнього: Короткий сон солдата на війні, вартовий збудить чи проб’є тривога (О.Гон-чар); І на легку роботу не бажаю: на легкій ніц не зароблю (О.Гончар).

“Зворотна” часова послідовність передається у таких співвідношеннях форм присудків, що збігаються з реальним вираженням часу: а) теперішній – минулий: Я його пам’ятаю, ми були добрі знайомі і багато з ним говорили (О.Гончар); б) май-бутній-теперішній: Ми встаєм: ми ж не одинокі (П.Тичина); в) майбутній-минулий: Волга і Дніпро перестануть бути річками, скінчилась ера їх анархічного буття (М.Івасюк).

Проведений нами розгляд речень причини виявляє структури з ще одним модальним значенням — питальним: Хіба у світі одна вода-можна й аби де напитись? (М.Стельмах).

Помітну особливість речень обґрунтування з відтінком причини становлять конструкції, у другій частині яких містяться займенникові слова із значенням збільшеної міри прояву якості, дії або стану, зокрема: Директор школи аж задихнувся від радощів: от стільки учнів привалило (Г.Тютюнник).

Отже, речення, що виражають обґрунтування з відтінком причини становлять різновиди безсполучникових конструкцій з притаманними їм своєрідними інтонаціями, структурними і семантичними особливостями.

Людмила Бубряк
Науковий керівник — доц. Шинкарук В.Д.

Використана література:
1. Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській літературній мові. – Харків, 1980. – 266 с.
2. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К., 1994. – 667 с.