Європейська журналістика

Німецька журналістика
Середньовічна Німеччина багато в чому була спадкоємицею традицій Римської імперії, запозичивши, наприклад, структуру первісної преси. Цим зумовлене й тривале панування рукописних видань, які паралельно з друкованими існуватимуть до XVIII ст.
Листки-новини і листки-газети – попередники періодичних видань – іменувалися по-різному («aviso», «novo», «Zeddell»), але найбільш поширеною була назва «цайтунг» (Zeitung), від «байт» -час. Хоча, як вважають дослідники, слово «газета» у значенні «повідомлення» вживалося в кельнському регіоні ще в 1300 p., але вперше з’явилося в заголовку видання лише в 1502 p. «Newe Zeytung von orient und affgange».
Щоб отримувати оперативну інформацію, заможні люди утримували платних кореспондентів у великих торговельних містах. Вирішальним для розвитку такої «індивідуальної» інформаційної комунікації було гсополітичне становище Німеччини. Роззосередженїсть малих самостійних міст, не зацікавлених в економічній, а тим паче політичній централізації, сприяли збереженню національної роздробленості з XIV ст. (у 1356 р. «Золота булла» Карла IV надала необмежені права князям) майже до кінця XIX ст., разом з тим сформувала регіональність як загальний принцип розвитку. Його основою стала міська культура.
На XIV-XV ст. припадає розквіт окремих німецьких міст з особливо розвиненим ремісництвом, торгівлею і пов’язаних промислово-культурними стосунками зі столицею ренесансної Європи -Італією. Аугсбург, Страсбург, Нюрнберг стають не тільки осередками німецького гуманізму, а й інформаційними і видавничими центрами. Листи-газети стають помітними ознаками цього часу. Листування купців Міхаеля Бехайма (1443), Штефана Раблера, поява наукових листів-газет, різних додатків – свідчать про систематичний характер таких форм комунікації.

Реформація продовжує традицію писемної публіцистики різноманітними листівками, зверненнями, промовами, летючими листками. Великі тиражі та неодноразові перевидання творів Мартіна Лютера значно розширюють межі індивідуального спілкування, втягують у вир релігійних дискусій численних представників різних прошарків населення. Проповіді Мюнцера і Меланхтона, «Листи темних людей» Гутгена започатковують традиції політичної журналістики.
Масовість і періодичність стають невід’ємними рисами і рукописних газет XVI ст., з появою яких дослідники і пов’язують зародження німецької преси. Причому, підготовка, переписування та розповсюдження цього виду газети тісно пов’язані з діяльністю поштових станцій, осередків інформаційного обміну. Це справді був час, «коли пошта робила газету», і будь-який бажаючий міг замовити і передплатити ці видання.
Менш розповсюдженими були так звані «фуггер-газети». Локальний характер їх повідомлень, наявність приватного листування, секретної інформації, цензурний контроль не дали можливості поширитися цьому різновиду рукописної преси. Але їх засновник -банкір і лихвар Якоб Фуггер увійшов в історію і як перший монополіст у торгівлі індульгенціями. Відомий монах Тецель, який викликав гнів і обурення Мартіна Лютера, був одним з агентів банкірського дому Фуггерів. Торговельний дім Фуггерів у Лейпцигу мав численні комерційні зв’язки практично з усіма європейськими державами, королівськими дворами і навіть з римською курією. Інформація стала для них звичайним товаром, як і все інше. Торговельні агенти служили кореспондентами, збираючи інформацію ділового, політичного та загального характерів. Ці повідомлення, погруповані і переписані, ставали «газетами» банкірського дому Фуггерів («Fugger-zeitungen») і розповсюджувалися в Європі протягом 1568 і 1605 pp.
Поступовий розвиток засобів масової інформації відбувався паралельно зі становленням інституту цензури. Причому світська влада проявила себе значно пізніше, ніж духовна. Книгодрукування з’явилося в Кельні у 1469 р., а у 1475 р. книги стали виходити з цензурними позначками місцевого університету. Знаходячись під владою католицького духовенства, університети виконувати цензор-ні функції, але з початку XVI ст. створюються окремі цензурні комісії в окремих округах. Проти «зловживання божественним мистецтвом книгодрукування» виступили і архієпископ Бертольд (Майнц), і папа Олександр VI, який зробив спробу поширити регіональні цензурні закони на всю територію країни. Лев X Медичі, проти якого виступив Лютер зі своїми 95 тезами, впровадив цензуру в усіх католицьких державах і підпорядкував друкарське мистецтво інквізиції та духовній цензурі.

Пізніше контроль над пресою стане ознакою влади і перейде до місцевих рад. Складаються переліки заборонених книг, чіткіше формулюються вимоги до видань, установлюються заходи покарання для порушників («Вормський вердикт» 1521 p., поліцейський устав 1548 p., покажчик недозволених книжок 1540, 1550, 1579 pp.). Мабуть, уперше в історії преси репресіям (цензурний устав 1570 р.) піддають покупців і читачів нецензурованої продукції. До речі, досить жорсткі заборони змінили хід розвитку преси: франкфуртський книжковий ярмарок закрився і переїхав до Лейпцига; друкарі не в змозі знайти роботу, цілими друкарнями мігрували в сусідні країни: Італію, Францію.
Незважаючи на це, Німеччина стала однією з перших країн, де з’явилася друкована газета. Зазначимо, що німецька побутова культура вже була знайома з періодичністю як інформаційною ознакою. Історіографічні збірки «месереляції» («ярмаркові звіти») досить регулярно восени і навесні виходили в XVI ст. і були пов’язані з видавничою діяльністю австрійця Михаїла фон Айнцінга, який зібрав і оприлюднив історію сенсаційного Кельнського собору (1588), за рішенням якого архієпископа Гебгарда оголосили поза законом. Успіх цього видання заохотив Айнцінга, і він почав регулярно складати звіти (реляції) про громадські події «Relatio Historica» («Історичний вісник»), додаючи власні спостереження. Оскільки їх вихід збігався з часом Франкфуртського ярмарку, то їх і назвали «ярмарковими звітами». Поступово час між виданням зменшувався, доки, за логікою такого зразка видань, вони не перетворилися на тижневики.
У 1594 р. у Кельні з’явилося ще одне видання, яке також висвітлювало події за пройдене півріччя. «Mercuricus Gallo Belgicus» («Галло-бельгійський Меркурій») виходив латинською мовою і був відомий далеко за межами Німеччини.
Паралельно з’являються офіційні тижневі газети. Поява першої багатосторінкової газети, що містила суспільно важливу інформацію з усього світу, датується в Німеччині 1605 роком. Йоганн Каро-люс, книготорговець, засновує у Страсбурзі тижневик «Relation: Aller Furnemmen». У ній містилися новини про всі видатні і визначні події, що відбувалися у Верхній і Нижній Німеччині, Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Молдавії, Туреччині. З 1609 відомі тижневики-«реляції», що виходили в Аусбургу («Avisa Relation oder Zeitung», видавець – Лука Шульте), Вольфенбюттелі. За своїм змістом це були різні рукописні (потім друковані) видання, де на 4 сторінках на всю площину шпальти містилася суха інформація та повідомлення. Розташування матеріалу залежало не від його важливості, а від дня отримання даного матеріалу. Самі новини практично не коментувались і на окремі рубрики не ділились. Політичні матеріали могли бути поряд з неперевіреними сенсаціями. Незважаючи на обмежений тираж, ці видання поширювалися і за межі Німеччини.

Щотижневі періодичні видання ставали дуже популярними і засновувалися в інших містах: 1616 р. – Гамбург, 1617 р. – Берлін, 1620 р. – Магдебург, Нюрнберг, Росток, Брауншвейг, Кельн.
Зокрема у Гамбурзі 1616 р. Йоганн Мейер приступив до видання «Щотижневих відомостей». У 1630 р. у нього з’явився конкурент, поштмейстер Кпейнгауз, господар гамбурзьких «Поштових вістей». 1640 р. до них долучилася «Нова щотижнева Гамбурзька газета». І, нарешті, в 1673 р. появилася найвдаліша і популярніша гамбурзька газета «Кур’єр», засновник якої Хома фон Вірінген зумів використати досвід не тільки німецької журналістики, але і французьких, і англійських «інтелігентських листків».
До кінця XVII ст. газета завоювала Німеччину. У період з 1609 по 1700 pp. було зафіксовано біля 200 різних періодичних видань. Найактивніше розвивалася преса в саксонських феодальних князівствах, де книги звільнялися від акцизів і пресингу цензури. Як і в інших країнах, тут поширюється практика надання друкарських привілеів. Так, перша щоденна газета – «Einkommende Zeitung» («Газета, що надходить») – почала виходити з 1650 р. у Лейпцигу. Гам же у 1660 р. Тимотейс Ріцше, отримавши привілеї, починає видавати щоденну газету «Neulaufende nachricht von- Kriegs – und WelUhaendeln» («Отримані новини про військові та світові справи»). Тиражі перших газет були невеликими – 350-400 примірників.
З 1660 pp. матеріал у німецьких газетах став ділитися на дві колонки. З середини XVII ст. почала подаватися реклама, а в 1673 р. г. Гамбурзі вийшла перша газета, яка складалася лише з оголошень («Гамбурзький відомчий кур’єр»)
Початки німецької журнальної періодики припадають на 1682 р. Тоді професор Отто Менке починає видавати в Лейпцигу латинсько-мовний журнал «Acta Eraditoritum» («Наукові записки»), який проіснував до 1731 р.
Мало місце в німецькій журналістиці того часу і таке явище, як просвітницька преса. Вона представлена такими повчальними ви-іапнями: «Der Vemunfter» («Розумник», 1713-1714), «Die lustige Гаша» («Весела звістка», 1718), «Der Freigeist» («Вільнодумець», І /1^), «Der Hipochondrist» («Іпохондрик», 1762) тощо.
Особливе місце серед них посідав журнал «І lamburgishe Drama-turgie» («Гамбурзька драматургія»), який видавав І . Лессинг. Він виступав за створення національного театру, і хоча проіснував усього два роки (1 “767-1768), став вагомою пам’яткою естетичної думки німецького Просвітництва.

Німецькі журналісти цього часу піддавалися судовим переслідуванням за свої погляди. Найбільш показовий приклад – доля німецького редактора Христіана Фрідріха Даніеля Шубарта, який був одним з кращих публіцистів Німеччини кінця XVIII ст. З 1773 р. він видавав у Аугсбурзі популярну політичну газету «Deutshe Chronik» («Німецька хроніка»). У 1777 р. вюртенберзький принц Карл Євгеній, розгніваний іронічною статтею, відправив його в замок Асперг. У тюрмі Шубарту довелося перебувати аж 10 років. Однак під тиском громадської думки його таки звільнили. Продовжив свою творчу діяльність у Штудгарті, де заснував газету «Vaterlandschronik» («Вітчизняна хроніка»).
Водночас, розпад Священної римської імперії для Німеччини був особливо болісний. Тридцятирічна війна, жорстке протистояння Євангельської унії та Католицької ліги, розгул Контрреформації, феодальна реакція, селянські повстання 1620-1670 років, морова чума, війна з Наполеоном зменшують населення майже втричі, гальмують розвиток не тільки преси, а й культури і господарства в цілому.
Після падіння режиму Наполеона в 1815 р. утворився Німецький (Германський) союз, що об’єднував 35 князівств і 4 вільних міста. Була прийнята конституція союзу, яка проголосила, що перше союзне зібрання повинно зайнятися виробленням гарантій свободи друку. Тим більше, що цензура була уже скасована в Баварії, Вюртемберзі та на деяких інших територіях. Замість неї у 1819 р. появився закон про друк, який знову вводив цензуру, і німецькій періодиці довелося чекати свободи слова аж до 1848 р.
Та ці перешкоди не могли зупинити розвитку журналістики. У 1843 р. зусиллями Йогана Вебера в Лейпцигу з’явилася перша німецька ілюстрована газета «Leipziger Illustrirte Zeitung» («Лейпцизька ілюстрована газета»). Виходила вона раз на тиждень і до 1873 р. тираж газети досяг 18 000 примірників.
А на 1848 р. припадає поява першого німецького інформаційного агентства. Воно називалося «Telegrafisches korrespondenzbucro (В. Wolff)» («Телеграфне кореспондентське бюро (Б. Вольф)». Його засновник -Бернхард Вольф. На початках новини були тільки біржевими, а потім стали доповнюватися і новинами політичними.
Тоді ж на інформаційному ринку з’явився і Пітер Юліус Ройтер.

З 1849 р. у Парижі він видавав свій інформаційний листок. Потім перебрався в німецьке місто Аахен, де організував своє перше інформаційне агентство. Для отримання оперативної інформації використовував голубину пошту. Поступово хотів розширити свій вплив і на Великобританію, але газета «Тайме» сама мала своїх кореспондентів у багатьох країнах, а тому тривалий час не допускала його на англійський ринок. У 1851 р. Ройтер переїхав у Лондон, змінив прізвище на Рейтер і заснував компанію «Підводний телеграф». Після тривалої боротьби з «Таймсом» таки завоював англійський, а відтак європейський ринок.
У 1864 р. відкрив філіал у Ганновері. Під його тиском і тиском Вільгельма І в 1865 р. його конкурент Б. Вольф змушений був продати своє бюро континентальній телеграфній агенції, яка зберегла його назву «Wolf sches Telegrafenbuero (W.T.B.)». Врешті у 1870 p. три впливові інформагентства підписали Картельний договір про зони впливу: Рейтер отримав Великобританію і Східну Азію, Гавас -франкомовні країни, Вольф – Північну та Східну Європу, Німеччину та її колонії.
Але надалі розвиток журналістики в Німеччині призупинився через економічні та соціально-політичні причини. Натомість перші позиції в Європі завойовує англійський і французький періодичний друк, що виник хоча й дещо пізніше від німецького, але у XVIII ст. обігнав його як за темпами розвитку, так і за рівнем змісту та якістю підготовки представників цієї професії.

Література
1. Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Короченский А. П., Лучинский Ю. В., Станько А. И. История мировой журналистики. – М., 2003.
2. Биск И. Я. Пресса Веймарской Германии (1919-1933 гг.). – Иваново: Изд-во Ивановск. ун-та, 1995. – 232 с.
3. Вороненкова Г. Ф Бисмарк и печать /У Вестник МГУ. Сер. 10. Журналистика. – 1998. – №3. – С.79-92.
4. Вороненкова Г. Ф. Путь длиной в пять столетий: от рукописного листка до информационного общества. Национальное своеобразие

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.