Закономірності творчого процесу в журналістиці, про що йшлося вище, знаходять своє переломлення у різних більш-менці усталених формах літературної продукції. У межах різних потоків! журналістської інформації існують вироблені довгою практикою»; історично сформовані жанри. Словом жанр широко користуються» літературознавство, мистецтвознавство, а у пізніші часи і дослідники преси, телебачення й радіомовлення. Хоч детальний розгляд функціонування і жанрової природи журналістики – тема окремої розмови, та розповідь про природу Журналістської творчості виявилась би неповною без загальної характеристики жанрової палі* три сучасних мас-медіа. Мова насамперед про наукові засади поділу журналістських виступів на жанри, а головне – про тенденції розвитку жанрів у сучасних ЗМІ у тісному зв’язку із вдосконаленням професіоналізму сучасних репортерів, аналітиків, зміни жан-> рового обличчя сучасної преси, радіо і особливо телебачення. « Перші судження про жанр знаходимо у “Поетиці” Арістотеля| хоч сам термін починають вживати значно пізніше. Саме слово жанр (від франц. §епге – рід, вид) не однозначне. Широко розповсюджене у східнослов’янських мовах, воно не вживається, скажімо, у польській. Під словом вид (§аШпек) тут прийнято розуміти як рід, так і вид літературного твору. Визначальними ознаками літературного виду прийнято вважати “різні структурні елементи літературного твору”, зокрема і предмет відображення, тип мовної організації твору, тип будови, композиції1.

У популярному “Словнику російської мови” С.І. Ожегова дається три тлумачення жанру:

1. Вид творів у галузі якогось мистецтва, які характеризуються тими або іншими сюжетними і стилістичними ознаками…

2. Живопис на побутові сюжети…

3. Манера, стиль…”

У “Літературознавчому словнику-довіднику” літературний жанр трактується як “один з головних елементів систематизації літературного матеріалу”, що “класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури”, розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературний вид (особливе), різновид (жанр)3. Навіть відкинувши суто мистецьке трактування жанру як картини на побутові сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значення терміну зберігається.

В одному випадку жанром називають відповідний рід (лірика, драма), у другому – вид (роман, поема), у третьому – різновид (детективний, історичний, науково-фантастичний, соціально-побутовий роман). Трапляються ще складніші ситуації, коли поняття жанр має або надто широке, або вузьке значення. У літературній практиці про публіцистику, скажімо, говорять і пишуть як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публіцистики характерна жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика – це не тільки стаття, а й нарис, есе, відкритий лист, фейлетон, памфлет тощо.

Отже, що ж таке жанр? Зрозуміло, що це більш-менш стійка форма пізнання і відображення, а у мистецтві – творення дійсності. У журналістиці під жанром прийнято розуміти “усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури”. Як правило, наголошується на тому, що кожен жанр відзначається конкретною роллю в системі ЗМІ і характеризується певною композиційною організацією матеріалу.

Жанр, безумовно, – один з елементів форми журналістського, як і літературного твору взагалі. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує певний твір на газетній полосі, у програмі теле- чи радіопередачі. Хоча у журналістській практиці можливий зворотний процес, коли авторові замовляється стаття чи репортаж, звіт чи інтерв’ю.

У добре продуманій концепції видання чи телевізійної програми, а відтак у редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про один і той же предмет, явище, подію можна написати різні за жанрами твори. Практика, крім того, свідчить, що навіть досвідчений журналіст не завжди може виконати замовлення у запрограмованому жанрі. Це особливо стосується таких складних форм, як нарис, памфлет, фейлетон. Бувають випадки, коли, як зазначалось, детально продумана в редакції концепція виступу розбивається об твердь реальності; і журналіст, якщо він чесний і правдивий, замість хвалебної статті пише фейлетон, а замість критичного матеріалу – позитивний нарис.

Але мова не про одіозні випадки, а про загальні закономірності. Нам важливо зрозуміти, що ті чи інші жанри в процесі історичного розвитку журналістики сформувалися об’єктивно і причиною їх виникнення є потреба різнобічного відтворення дійсності. Вони не є ні вічними, ні застиглими, раз назавжди даними. ЗМІ у постійному русі і пошуку. Вони, як саме життя, змінюються, розвиваються. Які ж критерії поділу творів журналістики на жанри? У науці про журналістику давно утвердилась думка, що об’єктивно існує і один, а декілька таких критеріїв. І першим з них є об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору. Звичайно, про одну і ту ж подію чи яви можна розповісти у замітці, а можна у романі, у репортажі, а мої на у статті. Відомо, наприклад, що про відомого у свій час на Полтавщині розбійника Василя Гнидку Панас Мирний вперше рі повів у нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”. Згодом щ постать стала прообразом головного героя роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. У сучасній журналістській практиці беї випадків, коли про одну і ту ж подію повідомляє радіо, газети ширше її коментують, аналізують, ставлячи у контекст інших подій і явищ. Цілком закономірний і зворотний процес, коли про серйозну публікацію у тому чи іншому виданні стисло повідомляють іі формаційні агентства, радіо і телебачення.

І все ж певний аспект явища може бути найліпше відображений саме у відповідному жанрі. Тут ми не беремо до уваги така універсальний жанр, як замітка, бо коротко повідомити можна п{ все на світі: про наукове відкриття, про важливе засідання, .. спектакль, про вихід книги, смерть відомої людини, першу народжену у певному столітті чи тисячолітті дитину і т.д. Але чи проб^ вав хтось написати репортаж про письменника, який сидить столом і пише роман. Не піддається репортерському описові, скажімо, балет. Вийде хіба що пародія типу: “Вона піднімає ногу. Вії підхоплює її за тонкий стан і жбурляє вглиб сцени…”. Так само можна написати рецензії про роботу пожежної команди під час гасіння пожежі. Потрібна інша форма відображення події.

Інакше кажучи, нерідко сам об’єкт проситься у відповідний жанр і почуває себе там найліпше. Про трагічне не можна писати; жартома. Але й не личить журналістові бути надміру серйозним І драматичним, коли об’єкт сміється. Говорячи про залежність твору журналістики від об’єкта відображення, слід мати на увазі ще один аспект проблеми. Річ у тому*, що всю сукупність творів журналістики можна поділити на дві не1 рівнозначні жанрові групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, лист, репортаж, нарис, фейлетон) і твори, які характеризуються опосередкованим об’єктом пі» знання, є вторинними стосовно до реальності (рецензія, огляд пре^ си, звіт, частково інтерв’ю тощо). В останньому випадку журналіст має справу з уже відображеною кимось дійсністю. Автор зіставляє відображене із життям, із власною позицією, а іноді просто інформує про те, що хто сказав, написав, задекларував.

Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 2
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 3
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 4
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 5

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.